Як волинські «Молодички» підкорювали поляків
Волинь

Як волинські «Молодички» підкорювали поляків

7 грудня 2019, 11:19
0
0
Сподобалось?
0

Ніна Вирович — директорка Шацького міського Будинку культури та керівник народного ансамблю «Молодички», все життя працює для розвитку усіх сфер мистецького життя Волині. Минулого року за культурні заслуги вона отримала почесне звання «Заслужений працівник культури України».

«У нас такий репертуар, що ноги самі танцювати просяться»

– Мрія стати митцем у мене з дитинства. Пам`ятаю, що на кожне запитання, ким я хочу стати, коли виросту, відповідала: «Артисткою». Уже в школі проявляла творчі здібності — писала вірші та пісні. А у 1976 році ще зовсім молодою пішла працювати завклубом у Мельники. Хоч клуб був старенький, вдалося організувати вокальну групу. З нею ми їздили виступати у сусідні села. Але по-справжньому я влилася у мистецьке життя, коли вийшла заміж і переїхала до Шацька. Після декрету мене запросили стати художнім керівником у місцевому будинку культури. З того часу я тут і залишилася.

На той час, розповідає пані Ніна, у Шацьку уже була вокальна група «Полісяночка», до якої входили 12 дівчат. Згодом із старшими жіночками у 1983 році вона заснувала «Хорланку». Проте склад колективу почав змінюватися, хтось пішов через хворобу, хтось через вік. А відтак оновився репертуар. Тоді ж, згадує мисткиня, досить несподівано виникла нова назва «Молодички». Художній керівник принесла пісню «Гарна молодичка», і вона настільки припала до душі, що стала візитівкою колективу.

З новою вокальною групою продовжували їздити по селах, виступати на різноманітних заходах. А у 2002 році несподівано поляки запрошують «Молодичок» на фестиваль. На жаль, тоді від участі довелося відмовитися через відсутність транспорту. Через рік закордонні друзі знову покликали на мистецьку подію «Колядки та щедрівки на Бугом» та самі надали транспорт. Тоді «Молодички» зайняли перше місце і з того часу щороку їздять до Польщі.

– У Польщі за ці роки маємо уже своїх фанатів. Виконуємо пісні на польській та українській мовах. Поляки говорять, що у нас такий репертуар, від якого ноги самі танцювати просяться. За цей час відвідали безліч фестивалів. Серед яких – «Надбужанські бесіди», «Холянська ярмарка», Ще нещодавно запросили на дуже цікаву урочистість «Трикутник письменників», що проходить під гаслом «Муруємо мости, а не мури». Також їздили на бал до Варшави, виступали у Празі, Будапешті. Дуже цікаво побути на міжнародних сценах, серед стількох країн показати себе, - говорить наша героїня.

Пише вірші та музику та оживляє картини

– Я писала вірші та пісні ще у школі, але не висвітлювала. А зараз у мене вже вийшла збірка авторських пісень «Дзвенить в піснях озерний край» і готується до друку ще одна. Надихає мене саме життя, тому пишу про все, що бачу. Є пісні про любов, Шацьк та наші озера, про Волинь, трагічні події на Майдані, – розповідає Ніна Вирович.

Мисткиня каже, що коли в її думках формуються слова, одразу до них з`являється і мелодія. Якось вона їхала машиною додому і побачила ключ журавлів, почула їх сумний клич. Надихнулась моментом і почала записувати слова. А потім дізналася історію про жінку, що поїхала на заробітки і довго не могла повернутися, а за той час її діти повиростали. Так народилася пісня про нелегке життя заробітчан.

Також писала жінка про ветерана війни Лаврентія Моніча. Він не минув жодної урочистості і справжнім шоком для пані Ніни стала звістка про його смерть. По дорозі до церкви у неї народилася пісня “Ода ветеранам”, присвячена герою війни.

 – Кожна пісня, то якийсь спомин про те, що побачила, що пережила, Але поки що не вистачає часу доробити збірку, у нас шалений ритм, – каже авторка.

Та, незважаючи на величезну кількість роботи, минулого року вдалося відкрити виставку вишитих картин у Шацькому міському Будинку культури.

– Мені дуже захотілося зібрати і оживити старовинні картини. Колекцію я збирала два роки, деякі картини були дуже занедбані та могли б невдовзі опинитися на смітнику. Ми попрали і полагодили на скільки можна було тканину, але рамки я вирішила не фарбувати і не реставрувати. Мені здається, що коли я дивлюся на це старовинне обрамлення, то бачу долю і характер людини. Все це втілилося на картині, хоч я не знаю достеменно, хто їх вишивав. Деякі роботи дуже детальні, деякі більш грубі із вицвілими нитками. Я дуже рада, що відродила ці картини, адже люди планували їх просто викинути, – каже пані Ніна.

Богдана Хома


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися