Народний артист Білорусі Євдокимов мріє оселитися на Рівненщині

Народний артист Білорусі Євдокимов мріє оселитися на Рівненщині

Волинь

 

Улюбленець публіки, народний артист Білорусі, заслужений артист Росії і просто українець, а конкретніше – уродженець села Користь на Рівненщині,  Ярослав Євдокимов  має заповітну мрію і вже, по суті, на півшляху до неї. Він хоче одержати українське громадянство і в недалекому майбутньому  на  рідних теренах купити простеньку хатину, обставити  її старовинними речами,  що залишилися  від бабусі та дідуся, і почерпнути від тутешньої природи життєдайну енергію та творче натхнення. Цю таємницю відкрив сам артист, відвідавши отчий край.

Аматора сцени «крутили» на всесоюзному радіо

Пригадуєте “За Дунаем”, “Колодец”, “Фантазер”, “Полинушка”, “Маменька”... Це чи найпопулярніші у 80-ті роки минулого століття шлягери, які, до речі, й досі зворушують серця  палких  шанувальників  співочого таланту Ярослава Євдокимова. Натомість шлях до визнання в артиста був довгим і важким.
– Не повірите, але я до 26 років ніяк не міг знайти себе у житті, – зізнається Ярослав Євдокимов. – Хотів спочатку бути моряком. Однак на заваді стала тодішня існуюча  негласна директива – дітей репресованих на кораблі не допускати, а мої батьки майже десять років були вислані, і я виховувався у дідуся та бабці. Отож, після служби на флоті довелося повертатися у рідну Користь у Корецькому районі. Всі мої друзі створили сім’ї, знайшли своє професійне покликання, а я ніяк не міг визначитися. Втім, рано чи пізно кожній людині випадає шанс реалізувати свої мрії. Так сталося, коли, одружившись, я переїхав на батьківщину дружини, до Білорусі. Мені, аматору сцени (бо не мав музичної освіти) запропонували взяти участь у концертній програмі “Пам’ять”. Після цього виступу, в який вклав усю свою душу, на адресу філармонії прийшли тисячі вдячних відгуків, і мене відразу зарахували до “штату”. З тих пір пішло-поїхало. А най-більше мої пісні набули популярності після виконання “Поля пам’яті”. Тоді мене стали запрошувати у відомі на той час телепередачі “С песней по жизни”, “Шире круг”, “Споемте, друзья!”, почали “крутити” пісні на всесоюзному радіо. А “За Дунаем”, “Фантазер”, “Полинушка”, “Маменька”, “Колодец” (хоча остання спершу мені не дуже подобалася) справді стали шлягерами.

Кобзон позичив «Вальс», Кіркоров – «Розу»

Цікаво, що десять років тому Ярослав Євдокимов поміняв білоруські терени на російські. Причин  такого кроку співак абсолютно  не приховує:
– А все тому, що в одному телевізійному інтерв’ю я піддав критиці політичну ситуацію в Білорусі – обурився політичними переслідуваннями, а як взірець свободи слова навів Україну, де на телебаченні за часів Кучми давали можливість виступати політичним опонентам. Після цього в Білорусі мені просто “перекрили кисень”: перестали запрошувати на телебачення, розмонтували записи на радіо, не допустили на “Слов’янський базар”. Нічого не залишалося, як переїхати в Москву, де зараз живу і працюю.
З’ясувалося також, що Ярослав Євдокимов цілком позитивно, хоч і неадекватно, ставиться до того, що нині його пісні активно використовують інші виконавці.
– А що тут поганого, – дивується артист, – коли пісні беруться до репертуару. Отже, вони подобаються слухачам. Взяти, наприклад, пісню “Роза красная моя” з репертуару Кіркорова, “Майский вальс” у виконанні Кобзона та багато інших. Хоча, вважаю, що в таких випадках слід проявити бодай якусь моральність – хоча б дозволу попросити. Зрештою, я не скандальна людина, тому закриваю очі на такі речі, у тому числі на піратські диски. Нехай таким творцям Бог суддею буде. А про українське громадянство я справді не жартую. По суті, усе почалося з того, що Віктор Ющенко, котрий на той час  очолював Національний банк України, підтримав мою ініціативу. Тоді я хотів повернутися на батьківщину, проте якраз  вирішувалося питання про присвоєння мені звання народного артиста Білорусі. Знаєте, зараз  про це дуже шкодую, бо не маю тієї душевної гармонії, котру дає рідна земля. Отож, все йде до того, щоб у недалекому майбутньому в одному з  мальовничих сіл Рівненщини купити звичайну хатину, обставити її старовинними речами побуту, що залишилися від бабусі та дідуся, і по-справжньому відчути  благодать рідної землі.
Сергій Новак,
Рівненська область

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!