Бабусі формують свій батальйонКамінь-каширські жіночки в'яжуть бійцям шкарпетки

Бабусі формують свій батальйон

Волинь

На фронт зі зброєю вони не збираються, а гуртуються і власноруч виготовляють для українських бійців теплі речі
Якщо ви вважаєте, що літні пенсіонери вже нічим не можуть допомогти українській армії, то глибоко помиляєтеся. У Камінь-Каширському відділенні соціально-побутової адаптації територіального центру для одиноких та престарілих бабусі чи не щодня в'яжуть шкарпетки для бійців АТО.
- Наше відділення працює з 2010-го року, - розповідає завідувачка відділення соціально-побутової адаптації територіального центру Валентина Козак. - Люди, які опинилися у складних життєвих обставинах, одинокі старенькі, пенсіонери можуть прийти до нас, і ми надамо конкретну допомогу, розважимо, займемо якоюсь корисною справою, у якій вони проявлять свої таланти і вміння. При відділенні діють гуртки в'язання, бісероплетіння, вишивання... От у нас і виникла ідея провести акції для допомоги воїнам АТО, а саме - нав'язати солдатам теплих вовняних шкарпеток. Гурток відвідують пенсіонери різного віку, наймолодшій з них - 55 років, а найстаршій - майже вісімдесят. Але, незважаючи на вік, усі гуртківці активно долучилися до цієї справи.
- А де для такої роботи ви берете нитки? - перепитую у стареньких, які якраз вмостилися одна біля одної і вправно в'яжуть спицями. Їм допомагає інструктор з трудової адаптації Людмила Кисляк.
- Нитки виплутуємо зі старого в'язаного одягу, який зносять у територіальний центр, - відповідає пані Людмила. - Змотуємо їх у клубки і в'яжемо нашим солдатам теплі шкарпетки.
Багато бабусь працюють удома, потім зносять свої вироби сюди. Одна з учасниць акції - пенсіонерка Степанида Василівна Какалюк. Вона родом з Краснилівки, раніше мешкала в Росії. Їздила на заробітки, і там вийшла заміж. Після смерті чоловіка повернулася на Батьківщину, оселилася у Камені-Каширському. Однак у Краснодарському краї мешкає її дочка. Враз в очах сивочолої жінки застиг німий смуток.
- Як я тільки свою доньку не переконувала, що у нас тут ніхто не хоче війни, що росіян ми не вбиваємо, що нема у нас ніяких фашистів, що це - путінська пропаганда, але вона ніяк не вірить, - зізналась бабуся Степанида. - Все одно боїться до нас приїжджати.
Але Степанида Какалюк не впадає у відчай. Два дні - і один солдат у шкарпетках. Вона пояснює: «В'яжу, бо попереду зима, як можемо, так стараємося зігріти наших хлопців, які ворога на цю землю не пускають».
Парасковія Іванівна Дзенік мешкає у Камені-Каширському, 22 роки працювала санітаркою в лікарні.
- В'язати мене навчила сусідка, - каже старенька. - Усі очі проплакала, коли бачу по телевізору, як нашим солдатам там важко. Для себе вирішила: буду хоч щось робити, щоб їм допомогти.
Таких бабусь зібралось вже більше п'ятнадцяти. Надія Бусько до справи приєдналась особливо активно - солдатам в'яже залюбки:
- Усі жіночки, які сидять дома, особливо ті, що на лавочках сидять, не знають, чим зайнятися. Боже ж мій, є чим зайнятись, люди добрі! Та давайте ж армії нашій допомагати!
Олесь Федорович,
Волинська область

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!