Цю неймовірну і трагічну сімейну історію жителів села Дубове Ковельського району мені розповіла 79-річна Тамара Безека з Луцька. Оскільки вона теж походить з тієї родини, знає все мало не з перших вуст. А героїв її вже давно немає на цьому світі…
Озвалася дочка через десять літ
Сяня Безека була двоюрідною сестричкою Тамари Несторівни. Вийшла заміж, однак не встигла, певно, і медовий місяць відбути зі своїм чоловіком Сержем (так у родині називали зятя Сергія), як його запроторили до тюрми. За переказаний комусь анекдот! Йому просто чудом вдалося вибратися звідти живим. Але відтоді у молодих людей з’явилися вагомі причини не любити радянську владу. А тут війна, німецька окупація – і новостворена сім’я, недовго думаючи, вирішила шукати кращої долі. Разом з ними вирушив і їхній свояк Федось Мишковець. Його дружина Марія з двома малими дітьми побоялася невідомості, тож залишилася чекати біля батьків.
Вони благополучно дісталися німецького міста Штутгарт, про що повідомили родині. Остання звістка від них була вже наприкінці війни. Якимсь чином Сяня дізналася, що два її дядьки із сім’ями вивезені на примусові роботи у Західну Німеччину, і почала їх шукати. Однак зустрітися їм тоді так і не вдалося.
...Сяня, Серж і Федось обізвалися лише через довгих десять років. Аж з далекої Австралії. Батьки, рідня не могли отямитися від щастя: «Живі!» У листі Сяня писала, що живуть в Аделаїді, мають двох дітей, розвивають свою справу – швейний цех. Описуючи побут, не приховувала своєї радості від того, що вони покинули ту страшну систему і живуть тепер як нормальні люди. Звісно ж, спецслужби прочитали лист, і якби не посада та репутація Сяніного батька Мойсея, на той час головного інженера залізничного депо у Ковелі, невідомо, чим би це все закінчилося. У КДБ йому порадили негайно відписати дочці, щоб перестала хвалити капіталістичний світ. Інакше, мовляв, не пошкодують ні його, ні сім’ю…
Вони так і не зустрілися. Усе життя минуло в листах. Сяня допомагала рідні: пересилала посилки з одягом, який тут можна було продати. Тамара Несторівна зізнається, що і її колись сестричка врятувала. Мала у молодості страшні проблеми з легенями, лікарі шепнули, що ліки є, але не в Союзі. І Сяня з далекої Австралії пересилала сюди антибіотики, які таки поставили Тамару на ноги.
Дали дозвіл, а чоловік… помер
Федось Мишковець теж почав давати виклики дружині Марії. Один, другий, п’ятий… Заборона за забороною. Мешкаючи по різні боки земної кулі, подружжя пережило спільне горе – їхній менший син випадково підірвався на міні. А роки все минали. Ні вона, ні він не шукали собі пари. Уже й сивіти почала Марія, онуків діждалася. Зрештою, 70-і роки вже були – дозволили! Боже, ледь не здуріла від тієї радості! Бігла розхристана, високо над головою трясучи тим омріяним вистражданим документом, і ридала від щастя. Зустрінуться! Возз’єднаються! Скільки років, скільки ж років вони з Федосем чекали на це побачення!
…А через кілька тижнів з-за океану від Сяні прилетіла чорна телеграма: «Федось помер». Серце мав хворе. Не витримало воно. Не можна й уявити, що відчувала у той момент бідна жінка… Федось у заповіті попросив поховати його в Україні, у рідному Дубовому. Останню волю, звісно ж, виконали. Згадували потім люди, що похорон був велелюдний. Труна цинкова, але з віконечком – Федось там лежав такий гарний, як живий. На Марію боляче було дивитися. Дочекалася таки чоловіка, побачила його нарешті… Лише у труні.
А потім виявилося, що була ще й друга частина заповіту. Прибита горем вдова дізналася про неї набагато пізніше, ніж спецслужби. Викликали її тоді «на розмову».
– Тут вам заповіт прийшов. Так от, дорогенька, щоб ви знали – мільйонерів у Радянському Союзі нема і не буде!
І поки бідолашна Марія нерозуміюче кліпала очима, підсунули їй на підпис якісь документи. Надавили, прилякали, і жінка підписала. Мовляв, дарує вона ці гроші державі, зокрема, за свій кошт проводить газ у рідне село Дубове.
Тільки потім зрозуміла зміст фрази про мільйонерів. Виявилося, що її Федось в Австралії став великим бізнесменом, мав у власності ювелірні магазини. Сума спадку, вочевидь, вражала, тому спецслужби зробили все, щоб вдова про неї так і не дізналася.
Немає вже на світі ані Марії Мишковець, ані її дочки. А онучка Тамара про деякі сімейні факти, розказані Тамарою Безекою, почула… вперше. І зі здивуванням зізналася, що нічого такого їй бабця Марія не розповідала, хоч і дожила до 90 літ.
– Бабуня показувала листи, які присилав їй дідуня. Він дуже гарно писав: «Голубко сизокрила! Ні на кого тебе не проміняю…» І ще знаю, що бабуня навіть їздила просити дозволу на виїзд до самого Ковпака (командир партизанського загону під час війни – авт.). Але той вигнав її, бо «як посміла просити за ворога народу!». Знаю, що дідусь помагав родині посилками з речами. І коли помер, то спадок був не великий. Тоді купили квартиру і машину – ото й усе. Більше нічого такого про проведений газ і мільйонні статки дідуні не чула, – розповіла пані Тамара.
...Навряд чи дізнаємося правду. Час тоді такий був, що люди боялися зайве слово сказати, щоб родина не постраждала…
Мирослава КОСЬМІНА, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!