Анастасія КОЗАК
Волинь

І поліно доводилося до породіллі брати, і сокиру над собою бачити

8 квітня 2019, 11:40
0
0
Сподобалось?
0

Медичці з Доманового Анастасії Козак

81-річна Анастасія Козак живе на Ратнівщині уже 60 літ, хоча сама родом із Полтавщини. Другою батьківщиною стало для неї Доманове, а разом і сусідні села Млинове, Сільце, Годинь… Її чекали, виглядали, особливо коли допомагала з’явитися на світ немовляті. Усі в цій окрузі, хто народився 30-60 років тому – то її діти.

Вразили болота та мова

Після закінчення медучилища Анастасію направили на Волинь. Коли приїхала на Ратнівщину, аж плакала: бездоріжжя, суцільні болота. А ще ніяк не могла зрозуміти місцевої мови.

– Мене направили акушеркою у Млинове. Фельдшерка якраз була у відпустці, а тут прибігає одна жіночка і до мене: «Горончка, горончка».  Ледве зрозуміла, що це гарячка… Потім вже звикла й сама так навчилася говорити.

– Трудно було тут, трудно і на моїй Полтавщині, – продовжує згадувати Анастасія Козак про своє життя. – Мій тато безвісти пропав на війні. Мама залишилася з нами сама. У юні, молоді роки пережила вона, бідолаха, голодомор. Троє її братів і сестер померли від голоду…

З тих пір минуло багато літ, але Анастасія Василівна не може розповідати історію своєї сім’ї і краю без тривоги у голосі:

– У нас було велике село, але з фронту повернулося чоловік п’ять всього, та й ті скалічені. А на Ратнівщині значно більше чоловіків було. Пам’ятаю, забрали мене як медсестру у військ­комат, хлопці медогляд проходили. Їх стільки багато приїхало, що я була здивована, порівнюючи з чоловічим населення нашого, полтавського краю. Чудувалася, що всі вони були у білих домотканих кальсонах, лише декілька у штанах. І одяг дівчат відрізнявся, особливо верхній. Полтавчанки вже носили пальта, а тут накидали на плечі велику хустку, охилянку, і так приходили у клуб.

Вперше побачила, що жінки народжують стоячи

– Кинуть на підлогу солому, якусь радюжку, куфайку стару. Прошу, дайте щось чистеньке… Що вже переживала, аби не було ніякої інфекції, щоб дітки живі були… Більшість жінок родили стоячи. Чоловік і ще хтось їх тримали попід руки. Вперше таке побачила. Просила, щоб лежачи народжували. Хоча, зараз думаю, можливо, то і краще стоячи.  Всяко було. Якось одна жінка народжувала без чоловіка, і ніяк не хотіла тієї дитини. Тільки почнуться перейми, а вона все сідає, аби дитину придушити. А коли й народила, то ще ногою копала її. Я тоді аж  поліно брала до тієї породіллі, виховувала її. Але вона все одно свого синочка покинула на бабусю. Прийду до них – серце кров’ю обливається. Тій дитині бабуся давала у якійсь тканинці хліб смоктати… То я і пшоно приносила з дому, і цукор, а потім пішла у контору, аби молоко давали. Так і вигодували хлопчика.

Розповіла Анастасія Василівна і про інший незвичайний випадок. Народжувала одна жіночка, а її чоловік над нею із сокирою скакав, заявляючи, що то не його дитина. Говорив, що «коли ми зійшлися, то корову до бика водили, корова ще не народила, а ти вже...». І просила, і молила його акушерка, аби втихомирився, бо ж треба пологи приймати, то він і на неї сокирою замахувався…

Не хотіли на пенсію відпускати

Так і залишилася молода медичка на Ратнівщині. Тут закохалася, вийшла заміж, разом із чоловіком Федором Олександровичем побудували хату в Домановому, народили троє діток. А колись же як? Вісім тижнів декретного – і на роботу. Тож приїхала на допомогу молодій сім’ї мама Анастасії Козак.

– Я віддавалася роботі сповна, ніколи не відмовляла людям, не ховалася від них, – каже Анастасія Василівна. – Бувало, що піду на виклик, а тут знову кличуть. Мама скаже, що немає мене, та дехто не вірив, шукав і в коморі, і по кімнатах. Пішки обходила ногами я всю округу. Колись же до новонародженої дитини через день мусили ходити…

Анастасія Козак навіть на пенсії працювала. Ніяк не хотіли її відпускати. Тричі писала заяву на розрахунок, а її все впрошували. Навіть коли вже дали добро на «відпочинок» й прислали у Доманове молоденьку завідуючу, все одно стежина до хати старої медички не заростала.

Про Анастасію Василівну у Домановому згадують лише добрим словом. Тож  не даремно прожиті літа. І хоч здоров’я підупало вже давно, і доля не дуже жалувала, але попри все світ усміхається для Анастасії Козак дітьми, внуками, правнуками та щирими, хорошими людьми.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ, Волинська область

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися