Микоал ЧИХ зі своїми кошиками
Волинь

Кошики плете і березові віники в’яже для… вдів

16 липня 2018, 16:44
0
0
Сподобалось?
0

Микола Чих з Велимча, що на Ратнівщині, на старості літ став плести кошики і в’язати віники. Підупало здоров’я, сили не вистачало за плугом ходити і косою орудувати. Тепер господарює син, але 82-літній дідусь не сидить вдома, склавши руки, і майструє, щоб бути корисним і своїй сім’ї, і односельчанам.

Прожили у мирі 60 літ

Микола Степанович зростав сиротою. Мама померла, ще коли він зовсім малим був, а тато одружився вдруге, привівши мачуху у хату, і помер через чотири роки… П’ятеро сиріт розібрали чужі люди і родина. Найменшеньку сестричку взяла до себе глядіти сусідка. Вона усе село обійшла у пошуках соски для годування, але не знайшла. Видерла зі шматка кожуха вовну, залишивши чисту шкіру, і зшила її. Це й була соска для немовляти. Півроку годувала, ночі недосипала, від німців ховалась, але дівчинка померла. Інша сестричка найбільше горювала – жила при злій мачусі. Вона будила дитину, виливаючи на неї збанок води.

Микола не може згадати без сліз своє сирітське життя. Жив у найстаршої сестри Явдохи, пас корів. А потім його забрала сестра мачухи – вона добра була.

– Я всього три роки у школу ходив, трохи у вечірню. Після армії працював  заготовачем, навіть був заступником голови сільпо по заготівках, довгий час працював продавцем господарчих товарів, а вже найпізніше – у млині. Маю більше сорока років трудового стажу.

Микола та Марія Чих прожили у парі майже 60 років у мирі, злагоді і любові. Якось чужий хлопчик, прийшовши до їхньої хати, сказав: «У вас, напевно, Бог живе, бо все маєте і ніколи не сваритесь». А непросто доводилося у житті. Жили при мачусі, яка в суд подавала, бо змурували у своїй кімнаті піч, а потім попросилася до них вікувати. Тулилися у клуні, а згодом купили невеличку хатину, збудували нову, у якій і живуть.

– А що тепер? Тільки гляди один одного. Курив – покинув, пив – покинув, бив – покинув, – чи то всерйоз, чи то жартома мовив дідусь. 

– І пили, і курили, ще й жінку      били? – здивовано перепитую.

– Бувало, прийдуть чоловіки у магазин, де я продавцем робив, розпити пляшчину, ще й мені запропонують. Але вчасно одумався. Ні куриво, ні горілка здоров’я і розуму не добавлять. Не курю зовсім, а вип’ю хіба що грамів 50. А жінки, крий, Боже, ніколи не бив, і пальцем не торкнувся… Правда ж, Маріє, чи я забув?

Марія підтвердила, що правда, вік прожили без бійки і великої сварки. Виростили четверо дітей, найстарший син захворів і помер у 17 років. Радіють внукам, яких десятеро, та правнукам, а мають їх уже восьмеро.

Найтрудніше вдовам

Кілька літ тому, коли не мав здоров’я господарювати, надумав Микола Степанович робити кошики і в’язати віники. Поки плете, згадує вдів-односельчанок. Перебирає у пам’яті, як та чи інша живе, чи самотня, чи має підтримку. Якійсь з них занесе свої вироби сам, іншій передасть – село ж то велике, а декого дорогою побачить і подарує кошик з віником.

– Вдовам важко. Шкода мені таких людей. Хто їм допоможе? Я хоч кошика з віником зроблю для них, – ледве стримуючи сльози, каже дідусь. – Знаю, що кажу. Найтрудніше вдовам і дітям-сиротам…

Микола Чих пішки або велосипедом, чи й коника запряже, їде по лозу. Наламає-нарубає гілля берези – і робить віники, такі необхідні у селі. Далеко не кожен думає про вдів і про їхню стражденну долю. А Микола Степанович і його дружина віруючі люди, тож дотримуються релігійної мудрості: найперше зроби вдові, а тоді вже собі.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ, Волинська область

Фото автора

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися