Волинь

І на смітті заробляють тисячі

23 листопада 2005, 00:00
0
0
Сподобалось?
0
У Ніни Феодосіївни Брель все на “п’ять”, бо цими днями святкує вона “відмінний” ювілей. Жінка-керівник або, як зараз модно називати, “бізнес-леді”. Має у своєму підпорядкуванні 37 підлеглих, більшість з яких – чоловіки. У своїй справі вона справжній ас, бо працює в цій галузі більше 20 років. Не помилюсь, якщо стверджуватиму, що тільки завдяки зусиллям керівників таких організацій наша країна ще не перетворилася на суцільний смітник. Адже очолює Ніна Брель Волинське обласне управління “Волиньекокомресурси” Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини “Укрекокомресурси”.
Як пояснює Ніна Феодосіївна, організація створена ще у 1968 році. Але відразу й не згадати, скільки разів вона з тих пір перейменовувалася, аж поки у 2001 році не стала “Волиньекокомресурси”.
– Ми заготовляємо та обробляємо вторинну сировину, – розповідає співрозмовниця, – макулатуру, ганчір’я, склобій, поліетилен (пластмаса, ПЕТ-пляшки з-під олії, газованої води). Звозять гамузом, а ми сортуємо. Наприклад, папір розкладаємо на три частини: картон, архів (тобто книжки і газети) та обрізки з білого друкарського паперу. Все окремо розклали – під прес, і відразу тюкуємо. Наші преси великі, звідти один тюк виходить вагою від 500 до 700 кілограмів.
– А куди це “добро” далі йде?
– На Львів, Дніпропетровськ, Хмельницький, Чернігів. На фабрики і заводи, де цій сировині дадуть друге життя. Але, хоч як це не сумно, та вперед у плані переробки вторинної сировини ми з роками аж ніяк не просунулися. Навпаки, йдемо назад. Взяти хоча б наш Луцьк. Стільки підприємств, а здавати нема куди. Часом у нас приймають папір і ганчір’я, та й то лише натуральні тканини.
А от основними постачальниками “Волиньекокомресурсів”, виявляється, є населення. І, як правило, ті, хто цим збиранням заробляє собі на їжу. Ніна Феодосіївна розповідає, що раніше це були в основному бомжі. Ще семи ранку немає, а під воротами їх ціла черга вишикувалася. Сваряться, б’ються, один в одного крадуть сумки з “товаром”. Тепер їх, постійних клієнтів, залишилися одиниці. Розсекречує співрозмовниця й зовсім надзвичайний факт: для декого збирання паперу та поліетилену на сміттєзвалищах – робота з непоганим заробітком. Один чоловік, з вигляду справжній бомж, щотижня здає організації по півтори тонни паперу. Яким же було здивування Ніни Феодосіївни, коли він знову “познайомився” з нею в центрі міста, виявившись дуже симпатичним мужчиною і хорошим сім’янином. За гроші, які він заробляє, годує й одягає свою родину. Вчить дочку на юридичному факультеті на платному. І не вважає себе дивним: звичайна важка робота.
Найходовіший товар, який здають підприємству, – звичайно ж, папір. На другому місці – поліетилен. А от ганчір’я поставляють мало і, як правило, ті, хто торгує гуманітаркою. Невеличка проблема й з пляшками              з-під олії, газованої води. І навіть встановлена найвища ціна по Україні – 75 копійок за кілограм – не заохочує здавати ті пляшки. Натомість валяється їх дуже багато, засмічуючи область. Як фахівець у своїй роботі, Ніна Брель каже, що наша Волинь забруднена побутовими відходами на 70 відсотків.
– Не дійшли ще наші люди до такої свідомості, щоб вторинну сировину не викидати де попало, а збирати і відвозити в потрібні місця, – розповідає Ніна Феодосіївна. – Я колись прочитала в газеті про те, що в Сінгапурі за викинутий на землю недопалок встановлено штраф у розмірі 500 доларів! Ми, звичайно ж, працюємо над тим, щоб хоч якось покращити екологічний стан області і зменшити навантаження на нашу організацію.
Поки розмовляємо з Ніною Феодосіївною, в кабінет до неї постійно хтось заглядає: те вирішити, те уточнити. Не витримую, запитуючи, як то керувати чоловіками, адже вони частенько, висловлюючи незадоволення, “сиплють” нецензурщиною.
– О-о-о! Оце запитання! Ніколи й не задумувалася над цим. Я ж можу вважати себе щасливою, бо з 1984 року, як прийшла сюди працювати, жодного поганого слова в свою адресу не почула. А ситуації були різні: і скорочення, і звільнення. Наприклад, я нічого не маю проти відпочинку з пивом, але тільки в позаробочий час. Тому доводилося й звільняти чоловіків за п’янки, але щоб хтось з них визвірився до мене... Та ніколи! Своїм колективом я задоволена, як-то кажуть, на 100 відсотків.
Мирослава КОСЬМІНА,
м. Луцьк


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися