Як лучанин-айдарівець наступив на інтереси Ахметова і Єфремова

Як лучанин-айдарівець наступив на інтереси Ахметова і Єфремова

Волинь

Ігор Рицко - кадровий військовий. Закінчив Київський інститут Військово-повітряних сил, був слухачем Національної академії оборони Збройних сил України. Та коли у 2006 році у званні капітана звільнився з армії, яку свідомо розвалювали, уже й не думав, що вдруге доведеться вступити у ту ж ріку. Але над країною нависла загроза - і як справжній військовий став на її захист. Нині Ігор Рицко - заступник командира батальйону «Айдар», причетний до планування багатьох успішних операцій підрозділу.
В армію не мобілізували - став «волонтером»
Ігор Рицко після армії створив свою справу у сфері легкових і вантажних перевезень, службу таксі. У Євромайдані участі не брав - стежив за подіями з новин і підтримував морально. Та коли Росія безсоромно вкрала Крим, а у березні в Україні почалася перша хвиля часткової мобілізації, одразу ж пішов до Луцького військкомату записуватися у добровольці. У списку офіцерів Ігор Рицко був на той момент третім.
- Ніяк не міг зрозуміти принцип роботи військкоматів. З моєю мобілізацією «тягнули гуму». Та коли у травні я побачив, що сталося з хлопцями з 51-ї бригади під Волновахою, зразу ж сказав дружині і друзям, що мій час настав, - згадує Ігор Рицко.
На передову Рицко поїхав сам. На Луганщині саме сформувався батальйон «Айдар», де вже були друзі і знайомі Ігоря. Коли ж вперше потрапив у штаб добровольчого підрозділу, то навіть трохи розгубився. Адже запис у батальйон здійснювали не військові, а жіночки-майданівки. Взяв до рук зброю як «волонтер» - людина, яка немає ніякого офіційного статусу і воює без будь-яких гарантій.
- Спочатку це був специфічний підрозділ. У нього приходили люди з сотень Майдану і, відповідно, трималися групами. Але війна все розставила на місця. Добровольці стали підпорядковуватися військовим-професіоналам. Коли у серпні почався третій етап мобілізації, нарешті згадали, що я теж офіцер, поновили у званні і призначили на посаду начальника штабу - першого заступника командира батальйону, - розповідає Ігор Рицко.
На передовій він розвідник і снайпер. Бойове хрещення капітан Рицко, але ще у якості «волонтера», пройшов у боях за місто Металіст. А після битви за Георгіївку був перший страшний досвід - йому доручили відвезти до Луцька тіла двох загиблих бійців. Тоді, щоб морально відійти, дали кілька днів відпустки.
Найважчі бої були за Вергунський Роз'їзд, з якого, фактично, відкривалася пряма дорога на Луганськ. Населений пункт довелося брати двічі. Тут «Айдар» знищив легендарний підрозділ ГРУ генштабу збройних сил РФ «Гюрза», який прославився у чеченських війнах. Вороги почали створювати міфи навколо «Айдару».
Як капітан Рицко зачепив інтереси Єфремова та Ахметова
Навіть попри статус командира, Ігор Рицко продовжував виходити на бойові завдання разом з розвідниками. Але тепер його робота більше сконцентрована на плануванні операцій. Інколи саме лучанин стояв за сухими, але солідними цифрами втрат серед сепаратистів, які озвучували речники АТО. Одна з операцій завершилася розгромом ворожої колони техніки поблизу Первозванівки - всього близько 60 одиниць, включаючи машини з особовим складом. Інформація розвідників «Айдару» і розрахунки Рицка, вчасно передані артилеристам, допомогли повністю знищити її. Загинули понад дві сотні бойовиків.
Ще одна вдала операція на рахунку Рицка - захоплення ТЕЦ у Щасті. Все було зроблено блискавично, невеликими силами і без втрат за допомогою обманного маневру. Але тут Ігорю Рицку довелося вперше зіштовхнутися з «підводними течіями». Виявляється, на Донбасі, попри війну, все ще намагаються оберігати майно тутешніх олігархів Олександра Єфремова і Ріната Ахметова. Через захоплення ТЕЦ у місті Щасті, яка належить останньому, здійнялася буча, яка дійшла аж до Києва. Але капітан Рицко від свого не відступив, а станцію українські військові замінували. Інтереси другого олігарха Рицко зачепив біля Новосвітлівки. Сепаратисти затисли загін айдарівців, розташувавши на території місцевого асфальтного заводу танки і мінометні батареї. Українські бійці просили допомоги в артилерії, однак їм відповіли, що стріляти по заводу не можна, бо він належить Єфремову.
- Коли мені про це доповіли, я мусив взяти відповідальність на себе, бо там знаходилися мої бойові побратими. У результаті артилерія таки вдарила по заводу - сепаратисти загинули, а наші хлопці повернулися живими, - розповів Рицко.
Таємно ховали лучан, які воювали за сепаратистів
Не просто на Донбасі розібратися й у суто людських стосунках. Тут по різні боки барикад зібралася різношерста публіка. За сепаратистів воюють кадирівці, осетини, росіяни, серби, сирійці. Отримують за це непогані гроші. Такі заробітки притягують й окремих українців.
- Дуже неприємно було, коли дізнався, що на боці сепаратистів воювали й лучани. Вони просто приїхали підзаробити. Двох наших земляків привезли з Донеччини і таємно поховали наприкінці серпня, - розповідає Ігор Рицко.
Не бракує з українського боку і «волонтерів» (добровольців). Тільки от вони воюють за власний кошт. Чеченці ненавидять кадирівців і вірять, що у разі перемоги України свободу здобуде й Ічкерія. Росіяни воюють, бо хочуть повалити тоталітарний режим. Азербайджанці та грузини також мають образи на Росію.
На жаль, каже Ігор Рицко, не все гладко складається з місцевим населенням. Воно зазомбоване, часто агресивне. Таких людей треба остерігатися.
- Після нашого відступу в одному із сіл кадирівці вирізали дві родини, які допомагали пораненим українським танкістам. Здали їх бандитам односельці, - пригадує Ігор Рицко.
Проте, за його словами, боротися є за кого. Адже на Донбасі є і справжні патріоти. Найбільше запам'яталася Ігорю Рицку трагічна доля добровольця з Лисичанська. У мирний час він був травником, лікував людей. Коли ж Луганщину захоплювали сепаратисти і російські найманці, його 17-річного сина розстріляли за відмову йти служити в «армію ЛНР». Уже не молодий чоловік прийшов в «Айдар», щоб помститися, але у першому ж бою його смертельно поранило.
Ігор Рицко не вірить у перемир'я і готується до ще більш запеклої війни з окупантами. Нині він у Луцьку і проходить реабілітацію після отриманої контузії.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,

м. Луцьк

Коментарів: 2

  • Думка
    10 грудня 2014 року, 09:08 - Відповісти
    0
    Не був рицко в розвідці))) аж смішно! поговоріть з тими хто тоді воював!!! взнайте правду!!! а то пишете от таку заказуху і піарщину шо аж гидко!
  • Хе-хе
    12 грудня 2014 року, 12:45 - Відповісти
    0
    Рицко брехун , як і продажні журналісти цього часопису . Ось з Фейсбука Лапіна Ігор Лапін 9 грудня о 23:47 · Змінено · Я "Зола". Прошу вибачення за різкість. Ніколи Рицко не керував розвідкою. Задовбало мене це рекламне агенство імені Рицка. Ігор Рицко, звертаюсь до тебе. Перестань приписувати собі подвиги і нагороди інших. Перестань піаритись на крові людей з якими ти навіть не воював. Якщо не перестанеш розповім всю правду твого героїзму і це підпишуть всі хлопці нашого підрозділу. Також звертаюсь до "вісник.луцьк.уа" припиніть друкувати неперевірену інформацію, та не вводьте людей в оману. Айдар, вибач мене за те, що сміття виніс з хати

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!