Найбільша радість для пораненого бійця — взяти на руки сина
Волинь

Найбільша радість для пораненого бійця — взяти на руки сина

6 листопада 2014, 15:41
2784
0
7
Сподобалось?
7

22 жовтня у бійця 51-ї ОМБ Олександра Семенюка народився син Денис. Те, що зміг взяти на руки своє дитя, сам Саша вважає дивом. Адже 30 серпня під Донецьком отримав поранення голови і лівої частини тіла. Спочатку лікувався у госпіталі у Дніпропетровську, потім - у Львові. Весь цей час самим бійцем і його родиною опікувалися волонтери.
Три дні рідні шукали Сашу по лікарнях

Візок, дитяче ліжечко, одяг, іграшки - все це привезли волонтери у село Заставне Іваничівського району. Саме тут, у будинку батьків дружини Саші Мар'яни, сьогодні мешкає молода сім'я. Власного житла поки не мають. Координатор напрямку поранених Волинського обласного координаційного центру з надання допомоги учасникам АТО Наталія Толмачова передала гроші - понад 1200 гривень зібрали на районному благодійному ярмарку, організованому громадською радою Іваничівського району, та школярі села Жашковичі. Ще 500 гривень родині переказав колектив газети «Вісник+К», а також надав пальне для машини «Автомайдану України», якою і доставили гуманітарний вантаж. Від держави родина пораненого бійця нині не отримала жодної допомоги.
Мар'яна і Саша були дуже щасливі і дякували усім небайдужим людям, які відгукнулися на заклик волонтерів. Передані речі й справді дуже потрібні. Купити необхідне для новонародженого сина молодим батькам сутужно. Адже самого Сашу з госпіталю відпустили буквально на декілька днів - на час пологів Мар'яни. Цими днями він повернувся до шпиталю Львова, де йому мають вставити у голову титанову пластину. Попереду - період реабілітації. Після поранення його ліва нога і рука малорухливі. А Саша ж за професією столяр - цим він заробляє на життя. Тому без руки йому аж ніяк не можна залишитися.
Та молоді люди повні оптимізму - головне, що живий і у них народився такий довгожданий синочок.
- Ми три роки чекали на дитятко. І от у березні я дізналася, що вагітна, - розповіла Мар'яна. - А вже за два тижні Саші прийшла повістка. Він пішов. Казали ж, що мобілізація на 45 днів. А вийшло надовго. Я весь цей час навіть не знала, де він насправді. Телефонував щодня, переконував, що стоять у Маріуполі. Я думала: там спокійно, значить, все гаразд. Недобре відчула у суботу, 30 серпня. Подзвонила йому, а слухавку підняли хлопці з роти. Казали щось незрозуміле, що десь відійшов і т.д. Потім все ж акуратно зізнались, що Саша поранений. Три дні не знала, де він і що з ним. Думала, з глузду з'їду.
Як тільки Саша прийшов до тями у госпіталі в Дніпропетровську, одразу назвав Мар'янин номер телефону, аби заспокоїти дружину. Його ж доставили у лікарню непритомним, а всі речі залишилися під Донецьком.
- Ми йшли з товаришем, він щось забув у машині і повернувся. А я нічого не пам'ятаю, що було далі, - розказує Саша про ті секунди, які вирішували, жити йому чи ні. - Навіть не чув, як міна летіла.
Закохався з першого погляду
Нині про ті дні подружжя говорить з усмішкою. Насправді ж їм довелося пережити нелегкий час. Вони витримали. Поруч були батьки, волонтери, які стали друзями. Ці випробування зробили тільки міцнішою їхню родину, яка тримається на повазі і любові один до одного.
- Знаєте, він мені пропозицію одружитися зробив на п'ятий день знайомства, - розказує Мар'яна. - Коли я вчилася у Луцьку в університеті (за фахом жінка філолог - авт.), то жила в кімнаті з дівчиною з Почап Любомльського району. Вона мала хлопця - Сашка. Якось запросила мене у гості. В її хаті зустріла височенного такого парубка з голубими очима. Назвався Сашею. Ще подумала: з яким красенем подруга зустрічається. А він за столом до мене все ближче і ближче підсувається, ніби залицяється. Я аж розсердилася: нічого собі кавалер. Дивлюся, а подруга зовсім до іншого хлопця горнеться. Він теж Саша. Тоді я вже з ним і почала приязніше говорити. Обмінялися телефонами. Я поїхала до Луцька. А вже у середу він мені дзвонить і каже: «Виходь за мене заміж».
- А чого було тягнути? Я зразу зрозумів, що це моя людина, - додає Сашко.
Молоді люди, щоправда, зустрічалися майже рік. Мар'яна закінчила університет, роботу за фахом не знайшла. Додому у село чи то у Почапи Любомльського, чи у Заставне Іваничівського району не повернулися. Роботи для молодих там не було, тому оселилися у Луцьку. І все у них було б добре, аби не війна. Сьогодні головне - аби Сашко одужав.
Наталка СЛЮСАР,
Волинська область
Фото автора


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися