Диякона прослуховував Федір Шаляпін
– Історія нашої родини дуже драматична, – розпочала свою розповідь моя співрозмовниця. – Прізвище мого діда було Хвост, але коли під час Першої світової війни його призвали в царську армію, то якийсь писар перекрутив його на російський манер – Хвостов. Як закінчилася війна і західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі, дід Віктор служив дияконом в українських церквах у селах теперішнього Дубровицького району. У нього був чудовий голос – бас. Діда прослуховував видатний співак Федір Шаляпін і пророкував йому велике майбутнє, але дід пішов не в музику, а в політику. У 1925 році його дружина захворіла і буквально за місяць “згоріла”, залишивши трьох маленьких діток: синів Ігора та Юрія і дочку Галину – мою маму. Їй тоді виповнилося лише п’ять років.
Після смерті дружини Віктора Хвостова перевели у Варшавську метрополію. А дітей розібрали на виховання його друзі. Меншого сина Юрія забрав Ананій Волинець, Ігора – Володимир Оскілко, а Галину – добре відома в тридцяті роки на теренах Волині голова Союзу українок Євгенія Глинська, яка власних не мала. Хоча діти диякона Хвостова росли в чужих сім’ях, зв’язків з батьком не поривали. На свята вони приїжджали до нього.
– Мамин брат, дядько Юрко, закінчив гімназію в Перемишлі і навчався на другому курсі філософського факультету Варшавського університету, а моя мама після вчительської семінарії працювала у школі, коли розпочалася Друга світова війна, – розповідає пані Анна.
Та школу згодом закрили. Тож Галина Хвостова закінчила курси телефоністок, і її направили на роботу в місто Красник недалеко від Любліна. Тут вона познайомилася з Альфредом Шальком. Молода, розумна і красива українка сподобалася йому. Альфред завідував секретною військовою поштою в Краснику.
– Я все про тата знала, тільки не знала, хто він за національністю, – каже жінка. – Якось ще в дитинстві поцікавилася у мами про це, і вона відповіла, що поляк. Більше до цього питання ми не поверталися. До зустрічі з мамою тато жив 15 років у шлюбі, але з тією жінкою у них не було дітей.
Альфред Шальк двічі возив нову дружину до своїх батьків.
– Коли мама була мною вагітна, на католицьке Різдво, 25 грудня 1941 року, вони гостювали у татових батьків, а я народилася на зворотній дорозі, саме на православне Різдво – 7 січня 1942 року. Батько дав мені подвійне ім’я – Анна-Марія. Але потім друге забрали. В Радянському Союзі такого не могло бути. Дід Віктор жив майже на кордоні біля Грубешова, а ми – в Краснику. За словами маминими, тато нас часто возив туди службовою машиною.
Коли розпочався україно-польський кофлікт, Альфред вирішив відправити дружину з маленькою дочкою до своєї родини.
– Мама ще вагалася і приїхала до діда порадитися, – каже Анна Хвостова. – Він якраз захворів і попросив, щоб ми побули в нього, поки одужує. Батько залишив нас і поїхав на службу, а через два тижні повідомили, що було підірвано поштову машину і Альфред Шальк загинув. Куди їхати з малою дитиною на руках? Так що мама батька мертвим не бачила. Ми залишилися жити в діда до кінця війни і більше в Красник не поверталися. А однієї осінньої ночі радянські солдати посадили нас на підводу і кудись повезли, навіть не дали нічого взяти – розпочалася операція “Вісла”.
У КДБ змусили змінити прізвище
Родину Хвостових висадили на станції Горохів у Волинській області. Друзі допомогли диякону отримати парафію в селі Дорогиничі, згодом їх переселили в Гощанський район Рівненської області.
– Перші три класи я ходила в школу, у мене було батькове прізвище Шальк, – згадує жінка. – В 1952 році ми переїхали в містечко Степань, яке було тоді районним центром. Почали виробляти документи, маму викликали в КДБ і змусили змінити прізвище Шальк на Хвостова. Мене хотіли записати по батькові Федорівна, але мама була категорично проти, то так і залишили Альфредівна. У четвертий клас я пішла як Хвостова і з тих пір своє прізвище не міняла, навіть коли виходила заміж.
Пані Анна закінчила Київський інститут іноземних мов. Викладала англійську. Вже сорок років живе у Володимирці, працює викладачем іноземної мови у місцевому колегіумі.
– Мама розповіла правду про батька за три дні до своєї смерті в березні 2001 року, – каже моя співрозмовниця. – Дала мені аркуш паперу і сказала: “Це домашня адреса твого батька...” Я прочитала: “Німеччина, місто Карлсруе, вулиця Артилерії, 8-А”. Відразу поцікавилася: “То значить, мій батько – німець?” І мама стала розповідати, що у них в Карлсруе великий триповерховий будинок, свій пивний завод. Я запропонувала: “Мамо, давайте напишемо туди, може, знайдемо могилу тата”. Вона лише відповіла: “Дитино, кого ти вже знайдеш? Тих Шальків, мабуть, і немає уже на світі...”
Після маминої смерті пані Анна вирішила знайти батькову родину. Написала лист за вказаною адресою, згодом ще кілька, але вони всі поверталися. Попросила мера міста Карлсруе допомогти, але звідти отримала чемну відповідь, що мерія такими питаннями не займається, потрібно звертатися в архів.
– З їхнього архіву мені повідомили, – розповідає Анна Альфредівна, – що Альфред Шальк проживав за вказаною адресою, але назва вулиці давно змінилася, через що мої листи й поверталися. Ще порадили звернутися у відділ реєстрації живих і мертвих. Отримавши відповідь, я була приголомшена. Там було сказано: “Альфред Шальк помер 22 жовтня 1980 року і похований на місцевому цвинтарі в місті Карлсруе”. Уявляєте? Мені стало погано, просто ридала. Значить, всі ці роки мій батько був живий? Потім заспокоїлася і проаналізувала те, що сталося. Виходить, коли підірвали поштову машину, він не загинув. Міг бути важко поранений чи контужений. Доки лікувався, підійшов фронт, німців погнали далі, а нас потім вивезли. Я думаю, що після війни він шукав нас у Польщі, а не в Україні. Приїжджав у село, але воно спалене. Мабуть, батько вирішив, що ми з мамою загинули. Може, після війни у нього була інша сім’я, або повернувся до першої дружини. Зараз про це можна тільки здогадуватися. У мене немає жодних документів, які б засвідчували, що я дочка Альфреда Шалька. Адже коли мама зі мною їхала провідати діда, то із собою нічого не брала. А потім ми в Красник не повернулися.
Жінка звернулася по допомогу до юристів-міжнародників. Адвокати порадили їй спочатку змінити прізвище Хвостова на батькове – Шальк. Тоді можна буде встановити родинні зв’язки.
Коли публікація була готова до друку, пані Анна повідомила, що вже повернула своє німецьке прізвище. Вона знайшла свідків, колишніх однокласників, які підтвердили в суді, що знали її як Анну Шальк.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...