Перший «Оскар» для Союзу виборола… волинянкаНаталія УЖВІЙ

Перший «Оскар» для Союзу виборола… волинянка

Волинь

Цього року Україна відзначатиме 120-літній ювілей від дня народження видатної актриси Наталії Ужвій. Саме її роль у фільмі «Райдуга», який зняли 75 років тому, зворушила та вразила режисерів Голлівуду. Міжнародна кіномистецька премія була першим «Оскаром» для Радянського Союзу. Та мало хто пам’ятає, що Наталія Ужвій народилася на Волинському Поліссі у місті Любомль, де ще донедавна стояв її родинний будинок.

Чоловіка і двох братів репресували

Наталія Ужвій народилася 1898 року в Любомлі, була старшою дочкою у багатодітній сім’ї службовця. Згодом переїхали в Польщу, де батько працював на залізниці, пізніше жили на Рівненщині, на Черкащині. Невідомо, чи правдою є заміжжя під час вчителювання у Золотоноші – в біографії актриси цей факт є цілковитою таємницею.

Наталія Ужвій згодом вийшла заміж за поета Михайля Семенка. Чоловікові Наталія подарувала сина, якого назвали теж Михасем. Цей невдалий шлюб тривав недовго. Семенко нібито пив, мав бурхливе життя. Хоча був заступником Всеукраїнської асоціації револю­ційного кіно, його розстріляли 1937 року, коли вони з Ужвій вже були розлучені.

Також репресували і двох рідних братів Наталії Михайлівни. Довгих двадцять років вона нічого не знала про їхню долю. Вже будучи всесвітньо відомою, навіть звернулася до маршала Жукова з проханням врятувати брата Євгена і повернути йому військове звання, але дарма. Лише 1956 року дізналася, що брати посмертно реабілітовані. Про третього брата, Михайла, їй повідомили у 1940-х: «Убито бандерівцями у Львівській області».

Поставила підпис проти свого театрального вчителя

У 1930-х роках Наталія Ужвій була провідною актрисою харківського театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас. Режисера Наталія вважала своїм вчителем. У його театрі, де працювала десять років, вона створила понад 30 яскравих образів.

Коли репресували чоловіка Семенка, сина Михася оголосили ворогом народу. Щоб врятувати його від страшного майбутнього, Наталія Ужвій серед 64 митців поставила свій підпис під колективним листом проти Леся Курбаса. І навіть виступила з гнівною промовою про «хибну ідеологічну політику театру». Зробила це заради свого єдиного сина.

Очевидно, вдова Курбаса змогла зрозуміти вчинок Ужвій, бо довгі роки після того листувалася з нею.

Коли син помирав, грала виставу

Після репресій над Лесем Курбасом Наталія Ужвій переїхала у Київ і працювала у театрі імені Франка. Тут, за рік до розстрілу чоловіка Михайля Семенка, зуст­ріла другого – Євгена Пономаренка. Він був молодшим на 11 років, тому Наталія Михайлівна довго не погоджувалася на офіційне заміжжя. Кохання на сцені переросло у міцний шлюб, який тривав 50 років!  Євген Пономаренко всиновив сина Ужвій. Ставши законним чоловіком, він отримав і купу проблем – обшуки у квартирі не припинялися до самої війни.

Під час репресій актриса врятувала свого Михасика, але не змогла вибороти у смерті. Їхні дороги розійшлися з початком війни. Довгих п’ять років вона не знала про долю сина. Бо коли почалася Друга світова, Наталію Ужвій спішно евакуювали у Ташкент, а син перебував на той час у бабусі. Батьки мусили переховувати онука в погребі, можливо, саме це і призвело до того, що Михась захворів на неви­ліковний тоді менінгіт. Хлопець, на той час студент престижного факультету міжнародних відносин Київського університету, помер у 21 рік. У той день, коли він помирав, Наталія Ужвій грала виставу. Вона дуже важко переживала втрату єдиної дитини, годинами сиділа біля могили сина і плакала…

Черги на фільм «Райдуга» у США

У 1944 році волинянку Наталію Ужвій на увесь світ прославив фільм «Райдуга». У ньому актриса блискуче зіграла роль простої українки Олени, яка втратила свою дитину. Що цікаво, у той час, коли знімався фільм, Наталія Михайлівна нічого не знала про долю сина.

Від геніальної гри Наталії Ужвій  просльозився американський президент Рузвельт, усвідомлюючи трагедію, що пережив наш народ у війну. На Бродвеї понад три місяці стояли довгі черги за квитками на «Райдугу». Фільм одержав головний приз Асоціації кінокритиків США «Оскар», а актриса на батьків­щині – Сталінську премію. До речі, вона довго відмовлялася від зйомок у стрічці. Лише коли втрутився улюблений драматург Сталіна Корнійчук, сперечатися не стала. Фільм був популярним і в Союзі. Солдати йшли в бій і вигукували: «За Батьківщину! За Сталіна! За «Райдугу»!»

Та, незважаючи на славу, 61-річну Наталію Ужвій попросили піти з театру. Потім лише запрошували на деякі ролі.

Навіть вдома ходила на підборах

Наталія Михайлівна назавжди залишилася в пам’яті рідних та знайомих гарною доглянутою жінкою. Ще в юності вона навчилася шити, бо мама вважала, що жінка повинна мати справжнє ремесло. Багато років актриса сама створювала собі одяг і для сцени, і для життя.

До кінця свого віку стежила за модою, берегла фігуру, займалася йогою. Рідко сиділа, навіть читала стоячи, щоб не поповніти. Молодим актрисам завжди радила: на святкові фуршети не можна одягати новий одяг і взуття – зручність наряду має бути перевіреною. Навіть удома вона виглядала елегантно і ходила у туфельках на підборах.

Наталія Ужвій дотримувалася постів, була віруючою людиною, а на Різдво та Пасху з радістю запрошувала гостей. Часто готувала хачапурі та бігус, точно вимірюючи норму солі та приправ.

До останніх днів ходила у театр і лягла в лікарню тільки за два дні до смерті. Померла 88-літньою у 1986 році.

Хату актриси у Любомлі розібрали

Єдиною згадкою про те, що у Любомлі народилася знаменита на увесь світ акторка Наталія Ужвій, була її родинна хата. До речі, тут на світ з’явився і відомий поет Ростислав Братунь, племінник актриси. Працівники місцевого краєзнавчого музею мали намір створити у родинному будинку музей Наталії Ужвій. Її особисті речі, фотографії, нагороди пообіцяв віддати чоловік Євген Пономаренко, та з єдиною умовою: зберігати їх у музеї. Але…

–  Ще кілька років тому хатина у доволі хорошому стані стояла на колишній вулиці Тильній, – розпо­відає старший науковий працівник Любомльського краєзнавчого музею Олександр Остап’юк. – Раніше там жили родичі Наталії Ужвій, а останніми роками – чужі люди, інва­ліди, мати і син. Жінка була згідна на квартиру зі шматком землі. Але влада не вирішувала це питання. Тому всі цінності чоловік Ужвій передав у музей театрального мистецтва. Коли померли власники, зголосилися їхні родичі з Чернівців. Як вони змогли продати історичну пам’ятку місцевого значення, можна лише здогадуватися. Нові господарі одразу почали розбирати покрівлю. Коли я це почув, став бити на сполох: звернувся в обласну адміністрацію, на обласне і столичне телебачення, в пресу та управління культури, до Верховної Ради. Але це нічого не змінило. На жаль, будинок розібрали, тепер його нема.

Мило від Ужвій зберігала 20 літ

У любомльському музеї зібрано сотні експонатів з життя Наталії Ужвій. Це фотографії, книги, особисті речі, зокрема, парасолька, перуки, грамоти, картини, її подарунки. Дещо подарувала племінниця актриси Галина Скупиченко, дещо Олександр Остап’юк зібрав у простих людей в навколишніх селах. Приміром, зовсім стороння для актриси жінка принесла музею… мило, яке як велику цінність зберігала двадцять літ.

– До Любомля Наталія Ужвій приїздила один раз – у 1973 році. Тоді ж виступала і в Луцьку, – розповідає Олександр Остап’юк. – До неї у гримерку зуміла пробратися мешканка Любомльського району. Наталія Ужвій привітно прийняла просту жінку. А коли дізналася, що та дала хабара театральному працівнику, аби лише побачити актрису, подарувала їй набір мила та зняла з руки свій годинник, який, на жаль, не зберігся.

Сотні експонатів, які розповідають про життя великої актриси, так і припорошуються пилом у музейних комірчинах, бо немає належного місця для великої експозиції. Зі зникненням родинної хати Наталії Ужвій любомльські краєзнавці втратили надію на гідне пошанування волинянки, яка мала найвищі державні нагороди і яку знав увесь світ. Єдиною можли­вістю популяризувати Наталію Ужвій залишається реставрація палацу Браницького у Любомлі, де б розмістили експозицію з життя родини Ужвій.

Олена ПАВЛЮК, Волинська область 

Передрук заборонено!

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!