Пішла назавжди, та в пам’яті жива повстанська зв’язкова
Волинь

Пішла назавжди, та в пам’яті жива повстанська зв’язкова

22 березня 2019, 12:38
0
0
Сподобалось?
0

Відійшла у вічність Надія Зеленко з Луцька. На Чесного Хреста, 27 вересня, їй було б 94 роки. Кожен, хто почує оцю поважну цифру, напевно, мовить приблизно: ну, прожила жінка, слава Богу, немало. Безумовно. Але те, скільки довелося вистраждати, перенести за своє життя Надії Максимівні, вистачило б на кількох звичайних людей.

Зеленко, а в дівоцтві Бородюк, моя двоюрідна сестра, з шістнадцяти літ брала участь у повстанському підпіллі. Вона успішно пройшла вишкіл на знання медичної справи у Колківській народній республіці. Там юна повстанка зустрічалася з легендарним головнокомандувачем Романом Шухевичем, разом з подругами співала йому вкраїнських пісень.

Надіїна сім’я, котра проживала у Рудці-Козинській Рожищенського району на Волині, була серед найпалкіших українських патріотів. Батько Максим Бородюк очолював у селі просвіту, старший брат Євген брав участь у націоналістичних молодіжних організаціях. Був розстріляний у Луцькій тюрмі 23 червня 1941 року. Ще один брат, Федір, також з юних літ – у лавах повстанців, боровся за Україну.

Знали вони тоді, ще зовсім діти з полум’яними вкраїнськими серцями, чим усе це може закінчитися: або смертю, або Сибіром. У сорок п’ятому році Надію Бородюк за націоналістичну діяльність засудили на десять літ таборів. Вона відбувала покарання за полярним колом, була учасницею знаменитого Норильського повстання. Знову дивилася в очі смерті і перемогла.

Після звільнення працювала кранівницею на нікелевому комбінаті. Навіть важко уявити, як трудно було простій сільській дівчині керувати потужним краном, терпіти важкі умови праці, дихати шкідливими нікелевими випарами.

Там і знайшла собі пару, чоловіка Петра Зеленка, теж молодого бандерівця з Млинівського району Рівненської області. Вони одружилися, народили двійко дітей – Олю та Галю. Досі пам’ятаю, як Надя висилала своїй рідній тітці, моїй мамі, кольорові нитки, а нам з братом цукерки, сорочки, тканину на костюмчики у шістдесятих роках.

Приїхали Зеленки в Луцьк уже із сім’єю, заробили копійку на кооперативну квартиру. Надя постійно відчувала, як і чоловік, на собі пильне кадебешне око. Незатишно і неприємно було. Справжнім чудесним вибухом стало проголошення незалежності України у 1991 році. Так трапилося, що Надя попала у ті дні в Київ. Йшла по Хрещатику й заливалася сльозами. Якась жіночка побачила і запитала:

– Чого ви плачете, то ж радіти треба – ми незалежні.

– Якби ви тільки знали, скільки я вистраждала, вимучилася, щоб дожити до цього дня, аби побачити Україну вільною. Як я шкодую, що немає нині моїх батьків, подруг, старшого брата Євгена. То справді сльози болю і радості.

Я дуже любив слухати старшу двоюрідну сестру, як вона з найменшими подробицями розповідала про заслання, ті часи, коли була зв’язковою УПА. Зокрема, і про бій, у якому загинув мамин перший чоловік Степан.

Радянські партизани оточили клуню, в якій були сім наших хлопців. Вони згоріли живцем, та ворогу не здалися. Наді довелося наряджати хоробрих повстанців перед похованням.

Кілька років тому на шевченківські свята я запросив Надію Максимівну у наш колектив, щоб розповіла про ті буремні часи. Усі працівники заворожено слухали неймовірно цікаві історії з життя зв’язкової УПА. А потім вона почала декламувати вірші великого Кобзаря. Одного, другого, десятого… А тоді заспівала «Заповіт». На закінчення усі ми разом виконали Гімн.

Мої колеги не могли тоді надивуватися світлою пам’яттю літньої гості. І звичайно ж, мужністю. Така маленька, тендітна, а яка сила духу! Побільше б нині таких Надій.

До останніх днів її доглядала дочка Галя, котра постійно жила поруч. Дуже добра, щира, як і її мати. Надя до кінця своїх днів відчувала любов і неймовірну увагу доньки. Бо воістину заслужила цього.

Уже немає на землі Надії Зеленко, такої світлої, прекрасної людини, великої українки, мужнього борця за нашу волю. Низько-низько схиляю голову перед вашою пам’яттю, дорога сестро! Я гордий і щасливий, що Ви у мене такі були. Царство Вам небесне.

Євген ХОТИМЧУК, м. Луцьк

 Я і вся моя родина висловлюємо щирі співчуття сім’ї Зеленків у зв’язку з величезною, непоправною втратою – смертю Надії Максимівни.

 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися