У 90 літ вернувся з Англії до жінки, яку не бачив півстоліття«Англічанін» Борис ШУРАН

У 90 літ вернувся з Англії до жінки, яку не бачив півстоліття

Волинь

Герої цієї історії уже давно відійшли у кращий зі світів. Але вона настільки неймовірна, що про «англічанина» Бориса Шурана і його дружину Тетяну Тарнавську у невеличкому дворику в одному з будинків Каменя-Каширського пам’ятають і досі.  

Усе життя снився перший чоловік

Новина про те, що до Михайлівни (так у дворі називали Тетяну Тарнавську) їде чоловік з Англії напередодні Різдва 2000 року, миттю розлетілася невеличким поліським містечком. Для 78-річної жінки це стало справжнім шоком. Вона вже й не сподівалася коли-небудь побачити свого першого вінчаного мужа Бориса. А тут син показує оголошення в районній газеті: «Борис Шуран через Червоний Хрест шукає своїх жінку і сина». Вона його зразу признала по фото! Їй допомогли знайти номер телефону, набрала – і на іншому кінці дроту озвався такий знайомий з молодих літ голос. На той час Тетяна Михайлівна вже овдовіла, тож запросила Бориса в Україну. Коли біля будинку з автомобіля вийшов гарно вбраний, підтягнутий чоловік, ніхто навіть уявити не міг, що йому вже 90 років! Він пильно вдивлявся в обличчя Тетяни, на очах виступили сльози.

– Чого ти не користуєшся кремом? – перше, що запитав у своєї молодшої на 11 літ дружини. А далі дістав з кишені золоту каблучку: – Ти ж не зберегла тої, що раніше тобі дарував?

– Я знала, що ти мені іншу привезеш, – мовила крізь сльози.

Хоча Тетяна Михайлівна навіть і не сподівалася, що її перший чоловік живий, все ж вона часто бачила його у снах – у них Борис був молодий і живий! Якось розповідала рідним, як за рік до їхньої зустрічі наснилося, що сидить чоловік за столом, читає якісь папери. Підійшла і питає: «Як же ми зустрінемося з тобою, Борисе?» А він вказав їй на папірець перед ним: «Дивися, тут вода і тут вода, а ти – за водою. Ну, як ми можемо зустрітися?»  Але ні вода, ні тисячі кілометрів не стали на заваді.

Дружину Таню кликав… Ніною

Люди дивилися на цих немолодих уже людей, які зустрілися після довгих 57 літ розлуки, і всім, звісно, кортіло дізнатися їхню історію.

Дороги подружжя Шуранів розійшлися у далекому 1943 році. Тетяна думала, що Бориса вже давно немає на цьому світі.

– Тетяна Михайлівна сама не місцева, родом десь з-під Цуманя, – розповіли люди про свою уже покійну сусідку. – Вона дуже скритною була. Але іноді прохоплювалося, що їхня сім’я жила заможно, що працювала в панському маєтку. А що там у них у війну сталося – хто знає! Михайлівна казала, що одного дня її чоловік вийшов з хати – і пропав. А потім вона з трирічним сином у Польщі опинилися, звідти вже у Камінь приїхала з іншим чоловіком – Тарнавським. У них спільний син народився.

Коли Борис приїхав в Україну, то розповідав іншу версію: мовляв, їх німці на роботу до Німеччини вивезли, там і розлучили. А після війни він потрапив до англійської окупаційної зони. І хоч була у нього можливість вернутися назад в СРСР, злякався, що у Сибір зашлють, і поїхав жити до Англії. Все життя тяжко працював: в Африці шахтарем, потім розвантажував радянські кораблі в англійському порту. Розповідав, що тамтешня розвідка вербувала його, аби він слухав, про що говорять російські моряки. Сусіди кажуть, що подробицями свого життя в далекій країні Борис не дуже любив ділитися. Багато було у ньому таємничого.

– От нашу Михайлівну ми все життя як Таню знали. А він чомусь її Ніною кликав, – розповіла сусідка Ніна. – Та й не розповідав ніколи, чи мав там якусь жінку, чи є в нього ще діти. Сердився, коли питали. Знаємо, що останні роки жив там у будинку престарілих.

Приїхав здоровим – на Волині захворів

Борис Шуран прожив у Камені-Каширському два з половиною роки. І за цей час, як кажуть ті, хто його бачив, дуже змінився.

– Коли він приїхав, у нього зморщечок практично не було! Весь такий доглянутий, з акуратно підстриженими нігтями, завше вдягнутий у костюм, при галстуку! – згадує сусідка. – А коли трохи пожив, то враз якось постарів.

Воно й не дивно. Адже у квартирі Тетяни Тарнавської на початку 2000-х років не було ні ванни з гарячою водою, ні туалету. Зручності, як у нас кажуть, – надворі, а квартира на другому поверсі. Для 90-річного чоловіка, який звик до зовсім іншого життя, це було, звісно, шоком. А тут ще й болячки почали чіплятися. Син Славик любив у чарку заглядати. Напевне, зовсім не такими уявляв останні роки свого життя Борис Шуран, коли повертався з Англії в Україну. Але сусідам він запам’ятався надзвичайно щедрим і гостинним. Благо, що мав за що пригощати. Бо його англійська пенсія, порівняно з українською (а у ті роки люди отримували приблизно 7–10 доларів) здавалася мало не космічною. 

– Міг він у компанії посидіти, поговорити, пригощав. Звичаї наші любив, страви, особливо студень (так він холодець називав). Навіть коли не міг уже сам спускатися, просив, щоб хлопці його зносили, давав гроші, щоб у магазин сходили, і кликав усіх за наш столик у дворі, – згадують сусідки Ніна і Галя.

Борис Іванович Шуран помер у березні 2003 року. Тетяна Михайлівна пережила його на два роки. Наприкінці березня 2005-го жінку розбив інсульт. І поки вона лежала у лікарні, не стало їхнього спільного сина В’ячеслава. За ним відійшла у вічність і мама.

Нині їхні могили заростають кущами – нікому за ними доглядати.

Наталка СЛЮСАР, Волинська область

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!