У війну ховали єврея в клуніЛеонід ПІЛЮК

У війну ховали єврея в клуні

Волинь

Але звання «Праведника народів світу» не мають

До Другої світової війни на Волині проживало понад 200 тисяч євреїв. З літа 1942 року їх почали масово знищувати гітлерівці. У Несвічі Луцького району стратили до п’яти сотень невинних душ тільки за їхню національність. Лише одному вдалося врятуватися.   

Не видали під страхом смерті 

Події 76-річної давнини Леонід Пілюк із села Жашковичі Іваничівського району пам’ятає, ніби все відбулося вчора. Йому тоді було шість років, він жив разом з мамою та тіткою у селі Несвіч Луцького району. Батька забрали на роботи у Німеччину. Влітку 1942 року нещасних євреїв повели розстрілювати.

– Ми знали, що там робилося щось страшне, але ніхто не ходив  дивитися. Усі тихо сиділи по хатах. І от чуємо – довго автомат стріляє. Тієї ж ночі до нашої хати постукали у вікно. Стояв молодий чоловік років двадцяти з великими переляканими очима і просився, щоб його сховали. Мама впустила. Може, вона його і знала в лице. Хлопця звали Аврум Лєшнер. Він розповідав, що коли їх погнали колоною у бік урочища,  улучив момент і втік. Навздогін полетіли автоматні черги, а він все біг житнім полем, потім болотом, так і сховався.

Домна Пілюк дуже ризикувала, бо коли б біглого єврея знайшли, не пошкодували б ні її, ні сина. Леонід Дмитрович каже, що добре пам’ятає, як потайки носив їсти Авруму у клуню. Каже, що у ті часи не бідували, голодними не були, бо тяжко працювали на своїх 14 гектарах поля. Як прийшли осінні і зимові холоди, молодий єврей на ніч ходив до хати, спав у коморі.

– Якось вночі постукали у двері: «Домко, відчиняй!» Мати: «Зараз, зараз», – а сама швиденько хлопця в запікурок біля печі заштовхала, заставила його табуреткою, накидала на неї одяг. Пам’ятаю, зайшли високі чоловіки зі зброєю в німецькій одежі поліцаїв. «Признавайся, – кажуть, – ми знаємо, що ти переховуєш єврея! Де він?» Мати відповідає: «Нема нікого!» «Знайдем – усіх розстріляємо, а хату спалимо!» – пригрозили. «Шукайте», –  каже мама. Вони всю хату перевернули, скрізь були: на горищі, в коморі, попід ліжка заглядали. А ми стоїмо біля печі, дрижимо. Навіть я, дитина, розумів: якщо знайдуть – нам кінець прийде. Але не знайшли, розвернулися і пішли. Аврум після цього перебрався до нашої сусідки, часом і до нас потайки навідувався. Так і дочекався приходу Червоної армії.

Приїжджав на проводи з подарунками

У 1944 році Аврум Лєшнер пішов до війська. Після перемоги повернувся у Несвіч, одружився з місцевою вчителькою. Згодом вони переїхали у Ківерці, він взяв прізвище Бурла. У нього народилися син і донька, які продовжують рід. Аврум – єдиний зі своєї родини, кому вдалося вижити у воєнне лихоліття.

– Щороку приїжджав на проводи, йшов на кладовище і плакав. Поки мама була жива, обов’язково заходив, гостинці привозив. Вони сиділи, згадували…

Єврейська держава на знак подяки тим людям, які під страхом смертної кари рятували євреїв, присвоює їм почесне звання «Праведник народів світу». Вони та їхні нащадки серед іншого можуть отримати почесне громадянство держави Ізраїль. Якщо ж вирішують жити у цій країні, то мають право на ізраїльську пенсію, безкоштовне медичне обслуговування, допомогу у веденні господарства.

За Радянського Союзу українці такі звання не отримували. А до 90-х років минулого століття дожили не всі врятовані євреї. А їх свідчення про порятунок є головним в його присвоєнні. Давно немає на цьому світі Аврума Лєшнера-Бурли. Тому Домна Пілюк  мала відзнаку лише «Праведника України». А її синові Леоніду надали посвідку «Дитина праведників». І хоч він не має всіх привілеїв, які б належали, все ж гордиться, що їхній сім’ї вдалося врятувати від смерті людину.   

Наталка СЛЮСАР, Волинська область

Фото автора

Передрук заборонено!

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!