Волинянка з чоловіком винайшли ліки від раку

Волинянка з чоловіком винайшли ліки від раку

Волинь

Подружжя Олени та Олега Таратул в Америці досить відоме. На честь них названа лабораторія у штаті Орегон. Останні чотири роки пара працювала над речовиною, що виявляє в організмі ракові клітини та допомагає їх знищувати. Ці талановиті люди – наші земляки. Олег родом з Яворівського району Львівщини, Олена – з Іваничівського на Волині. Тут, у невеличкому селі Грибовиця, що біля Нововолинська, живуть Оленині батьки, сестра, племінники.

 Вчилася на відмінно, корову доїла і городи сапала

Тато Роман Пилипович уже на пенсії, останнім часом хворіє. Мама Галина Семенівна  понад сорок років працює бухгалтером у сільській раді. Про свою старшу доцю (крім Олени, у родині Богунів є ще на шість років молодша Василина) жінка розповідає з гордістю. Каже, що книжки Оленка любила читати з раннього дитинства і мала дуже добру пам’ять. І коли запитували, що привезти, то неодмінно замовляла книжки.

– У років п’ять вже сама навчилася читати. Любила енциклопедії. От тільки одна біда була – говорила дуже погано. Ми ледве розуміли, що вона вимовляє. Переживали страшно, що ж з неї виросте. Лікарі заспокоювали і казали, що виговориться. Так воно й сталося: заговорила у першому класі.  

Оленці, за словами мами, ніколи не треба було нагадувати про уроки. Вона весь час сиділа за книжками і зошитами. Дівчина була відмінницею і дуже спраглою до наук. Сама виписала собі посібник зі швидкочитання і курс навчання англійської мови «Єшко». Вивчила її самостійно, бо у школі викладали німецьку. 

І коли встигала? Адже з першого класу вже корову доїла, городи сапала поперед матері, у хаті прибирала.

Про те, що з восьмого класу вчитиметься не у сільській школі, а у Нововолинському науковому ліцеї, батьків юна Олена поставила перед фактом. Вичитала в газеті оголошення про набір учнів, здала тести і поїхала на співбесіду. Тут Олені Богун дуже пощастило з учителями. Особливо хімії. Не дивно, що цей предмет став її улюбленим, адже його викладала дуже талановитий вчитель, автор підручників з хімії, кандидат наук Ольга Березан. 

– Дуже добре пам’ятаю весь їхній випуск і, звісно, Олену. Розум, інтелект і надзвичайна працелюбність – те, чим вона вирізнялася. Це, звісно, дуже допомогло їй у житті, – з теплотою згадує свою ученицю Ольга Веніамінівна. – І хоч дівчина була дуже здібною, на жодну олімпіаду з хімії вона не їздила. Бо в ліцеї їх вигравав її однокласник Ігор Веремчук. Тепер він працює у Німеччині. Така у нас система, що ліцей міг представити на міську олімпіаду тільки одного учасника.

На випускному вечорі майбутнього професора з хімії на сцену для вручення золотої медалі директор ліцею викликав разом з мамою. І похвалив за найкращий в області… твір з української мови та літератури. Мама Галина Семенівна і досі пам’ятає тему: «Іван Франко в українських піснях».

– Оленка дуже гарні вірші писала, наша бібліотекар їх зберігає, – з гордістю каже жінка.

Що ж, талановита людина талановита в усьому.  

 На візи в Америку продали дві корови

 На хімічний факультет Львівського національного університету імені Франка дівчина з Грибовиці пройшла без проблем, за співбесідою. Галина Семенівна досі не може забути, які ж то були тяжкі часи!   

– Це був 1997 рік. Зарплати ні мені в колгоспі, ні чоловікові на шахті не платили, затримували. Я, щоб якусь копійку заробити, брала відпустку і на декілька тижнів у Польщу їздила. Оленка якраз на третьому курсі вчилася. Приїжджаю, це був вересень, а чоловік прямо з порога ошелешив – дочка зятя привозила знайомитися.

Батькам Олени, звісно, то додало чимало клопотів. Бо жених Олег теж був студентом. Тож після весілля довелося вже двом допомагати – тато хлопця помер, мама хворіла, до того ж, мала менших близнят.

– Діти сказали: «Якщо ми не женимось, то кидаємо вчитися і йдемо працювати». Заочного відділення на хімічному факультеті немає, а допомагати Олегу не було кому. Тож ми тримали курей, гусей, качок, кабанів годували. Візьму кілька літрів молока і їду в Нововолинськ – все якась копійка їм на дорогу. А вони через два тижні приїжджали, помагали, – пригадує ті складні часи Галина Семенівна.

Сказати, що молоде подружжя студентів Таратул сиділо на шиї у батьків, не можна. Вони були талановитими хіміками, тож писали наукові статті і публікували їх за гонорари у зарубіжних журналах. Одна з таких робіт потрапила на очі американському професору, і він зв’язався з Олегом та Оленою і пообіцяв надіслати їм виклик. Час спливав, молоді люди закінчили університет, а від американського професора – ні слуху ні духу.

– Вони хотіли залишитись у Львові в університеті, працювати на кафедрі хімії, але там сказали: «Для вас тут роботи немає». Тож Олег, щоб заробити копійчину, з дипломом хіміка пішов на будівництво. А Олена ніяк не могла роботи знайти. Вона вже навіть погодилася знову піти вчитися на економіста чи бухгалтера, проте у листопаді прийшов виклик з Америки, а 11 січня ми вже садили дітей у літак, – розповідає Галина Семенівна.

Батькам, щоб відправити дітей на чужину, довелося продати дві корови, свиню ще й позичити 1 100 доларів. А що робити, коли у власній країні талановитим хімікам роботи не було?

  У США стали професорами

В Америці молоді українці досягли шаленого успіху. Спочатку довелося вчитися в університеті штату Нью-Джерсі. Тут вони мали змогу  працювати в лабораторії. Потім переїхали у Філадельфію, а декілька років тому оселилися в Орегоні. Олег та Олена працюють у лабораторії, яку назвали на їхню честь, стали професорами. Подружжя прославилося завдяки методу, котрий дозволяє виявляти ракові клітини і знищувати їх на ранній стадії. Його суть у тому, що наночастини, які вони змогли отримати в результаті чотирирічних експериментів, виявляють ракові клітини і вбивають їх, якщо вони маленькі. Якщо ж пухлина більша, то речовина під дією червоного світла чітко окреслює її контури, і хірург зможе бачити її і повністю видалити. Це дуже важливо, адже не видалені ракові клітини продовжують рости, і у них з’являється стійкість до хіміотерапії. Тоді людина не здатна боротися з хворобою і помирає. Ефективність методу доведена на тваринах. Для дослідів самі вирощували ракові клітини. Науковці побачили, що найшвидше росте рак яєчників, найповільніше – простати. 

Для запровадження у медичній практиці наукового методу Таратул залишилося пройти клінічні випробування. Уже є висновки, що речовина безпечна для організму людини. І хто знає, можливо, Олені й Олегу за цей винахід дадуть Нобелівську премію! 

Про цей революційний метод американських науковців з українським корінням розповіли у програмі «Вікно в Америку». Цей випуск переглянули всі уже нинішні учні Ольги Березан. Звісно ж, із завмиранням серця і з гордістю його дивилися у Грибовиці.

– Так вже хочеться зустрітися, обійняти, – з трепетом каже мама. – А то внучці Марії-Вікторії сім років, а я її тільки по Інтернету бачила. Сваха, коли дитина народилася, хотіла поїхати допомогти глядіти, та їй візу не відкрили. Тому Оленка малу в садочок уже в місяць віддала. Добре, що він біля лабораторії. Прибіжить, погодує, і знову на роботу. Живуть вони там добре. Мають великий будинок, внучка у школу ходить. П’ять днів в американську, а по суботах – в українську, щоб мову знала. Взагалі Олена намагається дотримуватися там наших традицій. Паску сама пече. На Різдво колядувати ходять. Спочатку їм важко було, бо в Орегоні живуть вихідці зі Східної України, а вони не дотримувались наших звичаїв. Та поступово підтримувати стали, і зараз у них там гарна громада.  

Мама розповідає, що діти пам’ятають, з якими труднощами їх випроводжали в Америку, і намагаються нині віддячити батькам. Оплатили лікування тата, який захворів цього літа. Але найліпший подарунок буде, каже, коли внучку привезуть.

Наталка СЛЮСАР, Волинська область 

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×