Як на Волині громади приєднуються до нової церкви
Після Нового року в селах у багатьох вірян на устах одна тема – переходити чи ні до автокефальної Православної церкви України. Визначаються прихожани і священики. На Волині понад десяток громад уже виявили бажання стати невід’ємною частиною єдиної української церкви. В єпархіях точних цифр назвати не можуть, бо вони дуже швидко змінюються. Красноволя, Нічогівка, Мерва, Новостав, Садів, Скобелка, Берестечко, Брониця… Перелічити усіх неможливо.
«Батюшко, церква не ваша»
Першими зібрали підписи за приєднання до Православної церкви України у Красноволі Маневицького району. Коли ми приїхали у це село, в місцевому Свято-Михайлівському храмі прибирали жіночки, готувалися до зустрічі зі своїм новим священиком. Попередній, Андрій Генелюк, відмовився переходити з громадою до Православної церкви України.
– Ми дуже хотіли, щоб він з нами остався, адже багато років правив у нашому храмі, знає людей, хто чим живе і дихає. Але батюшка відмовився. Нас почав називати не інакше як розкольниками і рейдерами, – стали розповідати історію свого переходу жінки. – А ми одразу, як тільки на Соборі було проголошено про створення української церкви, десь 23 грудня, після богослужіння підійшли до батюшки і сказали, що хочемо перейти у нову церкву. Він на нас накричав, але люди були непохитними у своєму рішенні.
– Ще у 2014 році, коли патріарху Московському Кирилу вручили медаль «За повернення Криму», ми підійшли до отця Андрія і сказали, що хочемо, аби служба велася українською мовою. Батюшка послухався, – додав Володимир Свічук. – Ми ж свою церкву самі будували. Почали у 1998 році, а вперше літургію відслужили у 2003-му. Збирали, що називається, з миру по нитці, по гривні, дві, п’ять. З поміччю Божою і церкву збудували, і хату для її настоятеля. Громаду зареєстрували тоді в московському патріархаті, але коли вже є українська церква, яка отримала благословення Вселенського патріарха, то ми не хочемо бути в московській.
Підписи за перехід до новоствореної церкви у Красноволі зібрали протягом тижня, провели збори, де більшість громади висловилася за приєднання до ПЦУ. Вже 31 січня поїхали в єпархію з рішенням і підписами. Напередодні свята Василя всі могли бачити відео, як у Красноволі в церкву не пустили єпископа Волинського та Луцького Волинської єпархії УПЦ Нафанаїла. Люди просто стали на вході і співали колядки. «Батюшко, церква наша, а не ваша», – говорили. І мали повне право, бо селяни будували храм за свої гроші. Наразі невизначеним залишається питання з будинком священика. Він також належить громаді села. І люди хочуть поселити у ньому нового настоятеля. «Ми не звірі: хай колишній батюшка живе до літа, діти школу закінчать. А там треба щось рішати», – розмірковують.
Красновільський сільський голова Федір Світач повідомив, що парафіяни ще одного храму на території сільради, в Нічогівці, теж вирішили приєднатися до ПЦУ. У двох селах, Матейках і Тельчі, визначаються.
Заручники прихожан
А перехід до Православної церкви України громади села Брониця Камінь-Каширського району переріс у справжній скандал. Із залякуванням, винесенням церковного майна, зміною замків на дверях храму і навіть зі взяттям заручників!
Варто зазначити, що місцева церква імені Різдва святого Іоанна Предтечі має понад 200-літню історію. Був період, коли у храмі не відбувалися богослужіння. Цілих три десятиліття, з 1961 по 1991 роки, тут був склад. При найпершій можливості люди в селі відновили церкву. Робили ремонти, купували начиння – все за свої гроші. 20 років настоятелем храму у Брониці був протоієрей Сергій Асафатов. З липня минулого на парафію призначили Сергія Голодюка.
– Він став у своїх проповідях весь час поминати Кирила і воїнство православне. Служби вів на старослов’янській мові, багато людей її не розуміють, адже звикли до української, якою правив колишній батюшка. Казав навіть, щоб ми дітей не вчили «Отче наш» українською говорити, бо це неправильно. Одного разу після служби Олександра Семенівна Шуляр, якій уже за вісімдесят років, запитала: «Батюшко, скільки будете молитися за Кирила, чого українською молитви не читаєте і наших українських воїнів не згадуєте?» Він на неї як накинувся: «Що вам ще треба, бабушка, ви вже одною ногою в могилі!» Тоді село прозріло. Як є Україна, то хай церква буде українською. Вони наших солдатів убивають, а ми маємо за них молитися?
Таку історію я чула від різних людей, але всі просили про одне – не називати їхніх прізвищ. Багатьом ініціаторам опитування про приєднання громади місцевої церкви до ПЦУ, а таких було 23, надходять погрози від іншої сторони. Люди бояться. Хоча тих, хто за перехід до нової української церкви, переважна більшість – 750, тих же, хто проти або утримався, 167. А 15 січня сталося зовсім неочікуване.
– Під кінець робочого дня кілька десятків людей на чолі з нашим батюшкою заблокували працівників сільської ради у приміщенні і вимагали видати їм списки підписантів. Ми були ніби заручники. Нас звільнили лише біля сьомої вечора після приїзду поліції, – розповів сільський голова Петро Кошелюк.
Коли наш кореспондент був у Брониці, у селі відбувалися загальні збори. Зранку храм зайняли прихожани, які підтримують священика Сергія Голодюка.
– Ми від православної віри не відступимо, за гроші не купимося. Ми слов’яни, тому батюшка править мовою, на яку Євангеліє переклали святі Кирило і Мефодій. Храм налаштовані до кінця захищати, бо ми тут благодать відчуваємо. Хай нас тут розстріляють, ми трупами ляжемо, але звідси не підемо. Як вони хочуть іншу церкву, хай будують свою, – говорили люди.
Після кількох днів мирних протистоянь, за якими спостерігали правоохоронці, на дверях церкви змінили замки.
– Священик Сергій Голодюк забрав з храму всі необхідні йому речі. Прихожани, які вирішили приєднатися до ПЦУ, замінили замки, щоб більше нічого не виносили. Поліція опломбувала входи до церкви, – розповів сільський голова.
Церковна громада одразу обрала старосту та членів першої двадцятки. Ці люди і займатимуться оформленням усіх потрібних документів для приєднання до ПЦУ.
Священик – з людьми
Зовсім інша ситуація у селах, де разом з громадою до Православної церкви України переходить священик. Там відбувається все тихо і спокійно. Приклад – село Мерва Горохівського району. Настоятель місцевого храму протоієрей Павло Кліщук підтримав людей у їхньому прагненні увійти в лоно нової української церкви.
– Я давно служу священиком і розумію, що церква має жити в єдності. Прихожани ще у 2014 році зверталися до мене з питанням про перехід до Української православної церкви Київського патріархату. Але не всі. Були і проти. Я порадив почекати. Бо це неправильно, коли люди конфліктують. І от ми дочекалися визнаної Вселенським патріархатом української церкви. Так захотів Господь. Моя ж робота – людей приводити до Бога, а патріотизм і християнство не суперечать одне одному. На зборах вся громада була за приєднання до Православної церкви України. І я маю бути зі своїми прихожанами.
Наталка СЛЮСАР, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!