Дарія Гуцуляк з села Воскресінці Коломийського району вже більше десяти років годує свою сім’ю за допомогою голки. Завдяки цьому нехитрому інструменту творить справжні дива на полотні. Працює іноді до пізньої ночі, адже за кошти з продажу вишиванок вдається забезпечити необхідним троє дітей-школярів та придбати ліки для хворого чоловіка.
Скільки себе пам’ятає, завжди у хаті були сувої полотна, а коло мами лежали гіркою моточки різнокольорових ниток. Вишиті квіти, незвичні птахи та барвисті орнаменти на рушниках, подушках, серветках, доріжках прикрашали їх невеличку оселю. Звичайно, мама хотіла, щоб і донька вчилася творити красу. Та спочатку Дарині було не до цього. Вона обрала досить незвичну для дівчини професію – займалася механічною обробкою деревини. Та, коли виробництво скоротилось, залишилась без роботи. З часу проголошення незалежності нашої держави в моду почали входити вишиванки. Ними зацікавилися не лише українці, а й закордонні гості, які часто приїжджали до Коломиї. А село Воскресінці знаходиться дуже близько від цього містечка, то ж місцеві жителі згадали забуту науку матерів та бабусь і почали пропонувати свої роботи туристам. Нині тут чи не кожна оселя може похвалитися власним майстром.
Дарія Гуцуляк взялася опановувати нелегку технологію вишивки білим по білому. Вишивати білими нитками по білому полотні важко, насамперед тому, що дуже потрібно напружувати зір. Після години роботи очі втомлюються і їм обов’язково треба дати відпочити. Тож унікальний узор доводиться творити в кілька етапів, зате, коли сорочка готова, від неї важко відвести захоплений погляд. Унікальність цієї вишивки полягає в тому, що в залежності від попадання світла узор може змінювати колір. Він то поглинає, то відбиває світло і, як результат, нитки з білих перетворюються на світло коричневі чи попелясті. Тому й коштують сорочки з таким орнаментом набагато дорожчі від традиційних червоно-чорних, але нині замовляють їх частіше. Багато робіт цієї жінки експонуються на виставках, частина потрапила за кордон.
– Часто узори вигадую сама, деякі змальовую з музейних експонатів. Жіночу сорочку вишиваю місяць, а чоловічу кілька днів. Правда, в літню пору не до вишивання, треба трудитися в полі, – зітхає жінка.
Та, не зважаючи на втому, все ж знаходить час аби сісти за улюблену роботу. “А особливо люблю слухати радіо, коли лунають українські пісні. Тоді можу завишиватися до другої години ночі”, – всміхається Дарія Іванівна.
Руслана ТАТАРИН,
Івано-Франківська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...