«Ми, як і Ісус, народилися у Вертепі», – жартують мешканці села з такою незвичною назвою Вертеп, що у Хустському районі. Щороку школярики чекають наближення Різдва, щоб на Святвечір віншувати з вертепом односельчан. Бо так робили споконвіку їхні батьки, діди, прадіди…
Село має форму Ісусової колиски
Чому село, яке вперше згадується сімсот років тому, має таку дивну назву?
– Істину нико не знає, – каже місцевий люд.
Цього не відають достеменно навіть старожили, яких тут завжди було немало: довголіттю сприяють чисте гірське повітря та віддаленість від жвавих міст. Одні жителі кажуть, що село їхнє розташоване в ущелині між горбами, ніби в колисці, що нагадує ясла, де народився Ісус, – звідси Вертеп. А ще населений пункт частіше називають Вертепа, що означає «ущелина, провалля». Деякі переповідають легенди про те, що раніше тут була невеличка церква, як вертепник. Інші стверджують, що назва означає сховище, де люди гуртувалися нагорі у важкодоступному місці і своє поселення нарекли Вертепом – на зразок того, як недоступним був вертеп, де народився Христос. До речі, й тепер до села важко доїхати розбитою дорогою, що звивається то вгору, то вниз.
Саме через релігійну назву село перейменувала радянська влада. Вибрали Романівка, бо тут жило багато родин з прізвищем Роман. Але назва не прижилась, і у 1960-х знову стало Вертепом.
Марій багато, Йосипів лише два
Ще донедавна Вертеп був присілком Рокосового, до сільської ради якого належить. Тепер це окреме село зі своїм Будинком культури, початковою школою, амбулаторією. Як для Закарпаття, невелике: має півтори сотні дворів, до півтисячі жителів.
Хоч село і віддалене від райцентру та жвавої траси, люди живуть тут заможно у великих будинках, на ошатних подвір’ях стоять недешеві автівки. Плетуть віники, які збувають навіть в Угорщині, їздять на заробітки за кордон, а також живуть з того, що самі виростять і на городі, і в хліві. А от овець, символ Різдва, майже не розводять. Молодь не виїздить, а все життя мешкає у рідному селі.
– Марій, Марічок у нас багато, а от Йосипів лише два, – кажуть місцеві.
Співають сторічні колядки
У селі з різдвяною назвою і люди набожні. Щиро вірять у Бога, щонеділі ходять цілими сім’ями до старовинної церкви, у зимові свята родинами гостюють один в одного. А на Святвечір з нетерпінням чекають вертепу, який здавна віншує усіх мешканців села.
– Ця традиція збереглася споконвіків. Старожили кажуть, що за їхньої пам’яті навіть тексти колядок, як і сюжети вертепів, не змінилися, – розповідає місцева жителька Оксана Ярош, завідувачка ФАПу. – Скільки себе пам’ятають мої батьки, їхні батьки, 6 січня з вертепом ходили тільки хлопці, лише малим дівчаткам дозволялося нести звізду. Я теж звіздариком була. Ходили з вертепом і за радянських часів, може, того що ми на горі, до нас важко доїхати, – сміється. – А перед Новим роком ми разом з учителями вінчували (вітали) людей. Раніше збиралися у гурт старші хлопці, після армії, а тепер переважно молодші, школярі.
Як і здавна, переодягаються в Діда, Жида, Бабу, Цигана, Панію, Пана, Пастирів (тобто пастухів), ще й у Міліціонера. Попереду йде Звіздар, який у руці тримає звізду, за ним – два Анголи, що несуть домик-вертеп. І цього 6 січня вертепівський вертеп теж буде йти від хати до хати у рідному та сусідніх селах, співати давні колядки, віншувати всіх з побажаннями миру, здоров’я та вихваляти Господа!
Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!