У циганському таборі є асфальтівка, своя школа і церква

У циганському таборі є асфальтівка, своя школа і церква

Закарпаття

За двадцять кілометрів від Ужгорода, у закарпатському селищі Середнє, ми поцікавились у перехожих, де дорога на Кибляри.

– Туй, – махнула рукою вперед місцева жителька, – через циганський табір.

Недовірливо перезирнулися, бо їхати у циганський табір геть не входило у наші плани. Ось так випадково, не думали та не гадали – і потрапили у справжній табір, де живуть лише цигани. Таких поселень на Закарпатті немало, адже ромська громада у цьому краї найчисленніша у Східній Європі.

Бідових хижок одиниці, біля хат – машини

І справді, як тільки закінчилося чимале селище Середнє, на дорозі зустрів вказівник «Середнє, мікрорайон Іванівка». Й ось до цього мікрорайону, окраїна якого вже виднілася внизу з-за гущавини лісу, нас повела асфальтівка без жодної вибоїни. Забіжу наперед: як тільки «мікрорайон Іванівка» закінчився, закінчилась і асфальтівка. Далі, в інші села, вела вже усім звична дорога з ямою на ямі.

Як виявилось, Іванівка – це окреме від українців поселення, де живуть тільки цигани. На відміну від українських сіл, де серед білого дня важко зустріти людей, бо всі трудяться, тут місцеві вийшли ніби на свято. Молоді циганки з малечею на руках прогулювалися дорогою. Старші жінки без діла сиділи на лавочках. Дітвора бавилася просто на дорозі. З одного двора вийшла молода пара з пакунком, зачинила хвіртку і попрямувала у село, певно, у гості. І це у будень!

На нашу редакційну машину цигани увагу не звертали, бо автівок за день тут проїжджає чимало, адже далі за Іванівкою інші села. Але коли ми зупинилися, щоб зробити кілька кадрів, ромські чоловіки насторожено подивились у наш бік. Як згодом виявилося, заїхати у циганський табір і спілкуватися з місцевими можна лише з дозволу барона. Тож ми, не випробовуючи долі, помалу проїхали собі далі й мимохідь побачили, як живе найбільша циганська громада Закарпаття.

Із подивом спостерегли, що у мікрорайоні Іванівка є своя школа, церква і навіть спортивний майданчик, де хлопчаки ганяли м’яча. Брудні скособочені хижки можна порахувати на пальцях. Натомість уздовж дороги тут виросли добротні будинки – одно-, двоповерхові. Чи не в кожному дворі стоять машини. Проте багатих палаців, приміром, як у Тячівському чи Виноградівському районах, які вражають розкішшю, величчю і золотом, тут нема.

Живуть за рахунок дитячих грошей

В Іванівці мешкає близько тисячі ромів, які в усьому слухаються свого барона і ромських законів. Як нам розповів житель Середнього, цигани стали будуватись і заможно жити не так давно – коли держава стала виплачувати по кілька десятків тисяч так званих дитячих грошей.

– Циганки матері-одиночки, хоч кожна має чоловіка. Родять по вісім-десять дітей. От і порахуйте, скільки вони в місяць мають. То хіба не можна строїтись?! – обурювався нам у розмові місцевий чоловік. – У барона цілий палац, його лісником поставили. Але живуть з нами добре. Не крадуть, не тероризують, не вбивають. Мені шістдесят літ, і я не пам’ятаю ні одного поганого случая. Женяться між собою. За моєї пам’яті тільки їден наш хлоп приженив до циганки. У їхній школі наші жінки вчителюють. Там і вибори проводять. Якогось року цигани заходили в кабінки не по одному, бо неграмотні. Але їх не пускали голосувати, то вони й зовсім ішли геть.

Самі роми для преси розповідають, що живуть за рахунок торгівлі. Мовляв, перепродують товар, який купують у Хмельницькому, також тримають у поселенні магазин, де торгують продуктами, побутовою хімією, запевняють, що й на заробітки їздять. Проте й зізнаються: відколи почали виплачувати дитячі гроші, живеться їм набагато легше.

Хлопчик Янукович став сенсацією

Поселення Іванівка відоме тим, що тут 2009 року з’явився на світ хлопчик, якому батьки дали ім’я Янукович. До речі, називають тут дітей по-різному – і на свій, і на український чи угорський лад. А ще полюбляють давати кіношні ймення. Подивляться серіал – і з’являються тут Раджі, Саміри, Сайхани, Власти. У сільській раді не дуже цим переймаються, та коли почули про ім’я Янукович, здивувалися неабияк. Переконували маму Олену відмовитися від такого дивацтва, та вона затялася. Мусили так і записати: Янукович Іванович Брежинський.

Відтоді хлопчик став справжньою сенсацією і в циганський табір зачастили журналісти. Подейкують, що мати назвала сина так незвично через сон. Нібито їй привиділося, що дитина буде сильною, як тодішній президент, якщо назвуть таким ім’ям. Хлопчик росте здоровим, слухняним. І що цікаво, відгукується лише на Янукович, а не на зменшувальні форми, любить своє ім’я і хоче в майбутньому стати Януковичем.

Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!