Боєць АТО загинув в аварії по дорозі на своє весілляОлександр ЛІЩУК

Боєць АТО загинув в аварії по дорозі на своє весілля

Житомирщина

Пройшов війну – і навіть не був пораненим

16 серпян він мав тримати за руку свою кохану у РАЦСі. Дивлячись їй в очі, шепотіти «люблю» й одягати на безіменний палець обручку. Мріяв вперше сказати їй «моя дружина». Та доля несподівано повернулася зовсім інакше. Боєць Олександр Ліщук з Бердичева, який пройшов усю війну й відпросився з фронту на власне весілля, загинув у страшній аварії, не доїхавши кілька кілометрів додому.

Ставився до чужої дитини, як до рідної

Сашко виріс у сім’ї військових. Його тато пройшов Афганістан, мама була військовою медсестрою. Тож коли син вдома заявив, що бачить себе тільки у формі, ніхто не здивувався й не відмовляв.

На службу у Збройні Сили Олександр Ліщук вступив у 2005 році. Спочатку ніс її у прикордонних військах, а незадовго до початку бойових дій на сході України перевівся у військову частину у Білій Церкві, що на Київщині. Звідти й вирушив на Донбас – навесні 2014-го. Він разом зі своїм 2-м батальйоном 72-ї ОМБР, в якому служив головним сержантом, захищав Гранітне, був на териконах біля окупованого Докучаєвська, у 2016-2017 роках – у Верхньоторецькому. Ніс службу дуже самовіддано. Тож хлопці з великою повагою ставилися до Сашка, бо бачили в ньому надійного побратима – порядного, добросовісного, справедливого, людяного.

Скільки йому довелося пережити за ці чотири роки АТО! Проте не був жодного разу пораненим. Та всі фронтові страхіття вмить зникали, коли перед очима з’являлася Тетяна. Він – такий стриманий й емоційно стійкий там, на війні, – тонув у її погляді, коли повертався у мирний Бердичів.

– Нас познайомили спільні друзі, – згадує Тетяна. – Коли Саша приїхав цієї весни на ротацію, ми почали зустрічатися. Якраз після 8 березня. З ним було так легко, впевнено. Наче були знайомі усе життя.

«Ми маємо бути разом», – якось, ніжно обіймаючи за плече, промовив Олександр. Тетяна в ту мить думала про те саме. Хоч за плечима уже мала невдалі стосунки й шестирічного сина, якого виховувала сама. Але з’явилася неймовірна впевненість: Саша не підведе. Тим більше, бачила, з яким теплом чоловік ставиться до її дитини – наче до рідної. Тож дала згоду. І невдовзі вони стали жити як одна сім’я.

– Пам’ятаю, якось у нас зайшла мова про дітей. Саша сказав: «У нас вже є син, от якби ти ще народила донечку». Скажу відверто, раніше в мене думки не було, щоб знову вагітніти. Бо щастя материнства мені дуже важко далося. Першу дитинку я поховала немовлям. Це страшно… Але ті спогади відступили на задній план. Я розуміла, що ця людина, яка зараз поряд, достойна бути батьком, що він стане гідним прикладом для дітей.

«Було відчуття, що Сашу хтось чи щось забере»

Прапорщика Олександра Ліщука знову покликала війна. І в останні дні травня він відбув на схід.

– Мені важко було його проводжати, – згадує жінка. – Хоч я не могла йому цього сказати, не хотіла тривожити. Та насправді дуже переживала. Не відпускало таке відчуття, що хтось чи щось Сашу в мене забере…

Життя від дзвінка до дзвінка, від тихенького «добраніч» до «сонечко, привіт!» Таня нестерпно скучала. А тут ще зрозуміла, що вагітна. Тож довго не вагалася, казати коханому чи ні, й вирішила сповістити йому новину телефоном. Він якраз був у Бахмуті.

– Якби ви чули, як він радісно закричав! Саша був неймовірно щасливий. Відразу запитав, як ми будемо розписуватися – «урочисто» чи «по-простому». Він дуже скромний, тож вирішили, що все має бути максимум просто, навіть без свідків. Що я сама куплю обручки. Розписуватися мали 16 серпня, 14-го він взяв відпустку… Мріяли медовий місяць провести на морі утрьох, там  відзначити весілля. Але… – Тетяні важко стримати емоції, бо рана на серці надто жива.

День весілля став днем похорону

До останнього Саша вагався, чим має повертатися додому. То машиною, то потягом (але так запізнювався на весілля). Врешті, сам сів за кермо. Мав відвезти начальника до Києва й тоді їхати у Бердичів. Але зранку напередодні виїзду почувався дуже погано.

– Сашу нудило, він постійно рвав. Думав, що чимось отруївся. Випив вугілля, смекту – нічого не допомагало. Всю дорогу мусив зупинятися. Його начальник просив, аби Саша сів ззаду, що він сам машину поведе. Але той не погодився.

З Києва чоловік їхав уже сам. Дорогою він ще раз подзвонив коханій. Скаржився, що почувається геть кепсько, але мріє швидше її побачити. Просив, аби наліпила йому пельменів. Жартував, обіцяв з’їсти усі, дарма що нудить…

Пельмені стигли у мисці, а Таня все частіше поглядала на годинник. Вже мав би бути вдома. «Певно, квіти довго вибирає», – крутилося у голові, бо ж Саша ніколи без букета не приходив. Та час невпинно спливав, а двері не відчинялися. Душу охопила неймовірна тривога. Таня зателефонувала Саші сама, та він не відповів. Не передзвонив ні за двадцять хвилин, ні за годину. Такого ніколи не було.

– Я зрозуміла, що сталася біда. Набрала знайомого, що працює в поліції. Запитала, чи за останні кілька годин нічого не сталося на дорозі. Той сказав кріпитися: якщо мова про ДТП – то там зі смертельними наслідками. За двадцять кілометрів від Бердичева.

А далі все було, як в тумані. Так день весілля перетворився у день похорону… Біля труни Сашка стояла наречена-вдова.

Не витримало серце?

– Розтин показав, що смерть настала від черепно-мозкової травми. Але патологоанатом відправив на гістологію серце. У лікарні нам сказали, що причиною аварії міг стати серцевий напад, – розповідає Тетяна.

Жінка сподівається, що результат дослідження проллє світло на те, що сталося з її коханим. Чому він, досвідчений водій, не впорався у звичайній ситуації. Не виключає, що в момент аварії Саша вже був без свідомості, руки не тримали кермо.

Минуло три тижні після важкої втрати, і тільки тепер вона знаходить сили, щоб поспілкуватися про ті трагічні події. Хоче подякувати кожному, хто підтримав у цю нелегку хвилину, – і владі, і друзям, і просто небайдужим людям. Допомагає жінці не впадати у відчай маля, що носить під серцем. Вона обіймає фото коханого, цілує його і тулить до животика, в думках промовляючи: «Ти для мене живий. Це твоє продовження…»

Наталія КРАВЧУК, Житомирська область

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!