Народного Героя України хоронили двічіМама на могилі сина

Народного Героя України хоронили двічі

Житомирщина

Петро Барбух згорів у танку, прикриваючи відхід бойових побратимів

Про героїчну загибель свого земляка я дізнався випадково: у рідній Жеребилівці, що у Новоград-Волинському районі, буваю дуже ріко. До Революції Гідності про війну (ту далеку Другу світову) на нашому кладовищі нагадував лише меморіальний знак з іменами загиблих на ній односельчан. Навесні ж 2015 року неподалік меморіального знаку з’явилася справжня могила жертви війни – війни теперішньої, розв’язаної ураженим імперськими амбіціями Кремлем. У ній спочивають останки мужнього воїна, народного Героя України Петра Барбуха, котрий згорів у танку, захищаючи відхід бійців-побратимів з бойових позицій у серпні 2014 року.

Танки зіткнулися лоб у лоб

Петро був мобілізований до війська, щойно розпочалася антитерористична операція на Донбасі, і після короткочасних навчань у складі 30-ї механізованої бригади опинився на фронті. Йому виповнилося лише 25 років, удома залишилася дружина та маленька донечка. У танкісти потрапив не випадково – мав професію тракториста. Але в екіпажі Т-64 був навідником.

…Поблизу селища Никифорове, біля Сніжного Донецької області (нині окупованого Росією), серед поля тривалий час стояли два понівечені й обгорілі танки, що зіткнулися лоб у лоб. Люди носили туди квіти, вшановуючи загиблих танкістів. Українських чи російських – не знаю, не був там. Так-от, в одному з тих танків і скінчився земний шлях захисника Вітчизни Петра Барбуха.

«П’ятого серпня підрозділ бригади у складі трьох бойових машин піхоти й одного танка зайняв висоту біля Никифорового, – писав про подробиці того бою часопис «Тиждень». –  Керував блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович (безпосередній командир і Петрового танку). За кілька кілометрів звідти діяли ще два блокпости, там теж були командирами лейтенанти, юнаки 22–24 років. Спочатку лейтенантам казали, що їхня місія – прикривати відступ наших військ, деморалізованих та розстріляних у котлах. Потім просто наказали залишатися на місці без якогось конкретного завдання. Зв’язок зі штабами був надзвичайно поганий. Навіть їжу доводилося здобувати десь на стороні… З російської території пагорб біля Никифорового обстрілювала далекобійна артилерія, а із села били міномети: там розташовувалися загони сепаратистів. Відкрити вогонь у відповідь хлопці не мали змоги: за їхніми спостереженнями, міномети були на території жіночої колонії. 12 серпня на блокпост біля пагорба відійшли сусіди – один танк і дві БМП, які охороняли переправу через річку Міус. Хлопці були трохи налякані: чули й бачили великі сили ворога, зокрема, танки. Спробували зв’язатися по рації зі штабами, але жодних конкретних наказів не отримали. Вирішили відступати до Міусинська, до основних сил бригади. Але там наказали повернутися назад і захищати тили. Щойно зайняли старі позиції, як побачили: з півдня запрацювали «Гради»… Було страшно, але ракети пролетіли повз хлопців буквально за сотню метрів. А ще було добре чути гуркіт танків, котрі насувалися. Запросили по рації у штабів артилерійську підтримку, але почули відповідь: «Снарядів немає». Невдовзі побачили чотири танки, що мчали на блокпост. Один з них був з білими смугами, як в українських, тому наші солдати першими вогонь не відкривали. Танки почали бити по техніці на блокпосту, лише після цього наші зрозуміли, що перед ними ворог.

Українські танки дали залп, але в одного заклинило гармату, і він вийшов із бою. Продовжували битися лише танк Артема та кілька піхотинців. Вони підбили один російський Т-72. Інші хлопці були контужені, поранені або в нервовому шоку. Зважаючи на ситуацію, старший лейтенант Абрамович наказав бійцям відходити, а сам з екіпажем вирішив прикривати відступ.

Поранених і контужених шви­дко повант ажили на вцілілі бойові машини і взяли курс на Міусинськ. Танк Абрамовича мав рухатися за ними. Він розвертався, щоб виїхати на дорогу, і тут на нього на шаленій швидкості вискочив один з російських Т-72. Танки зіткнулись майже лоб у лоб…»

Могили виявилися «братськими»

Як саме загинули українські танкісти: від тарану чи вибуху, достеменно ніхто не знає. Існують лише версії та припущення. За однією з них, після зіткнення командир екіпажу нібито зумів з танка вибратися сам і витягнув непритомного механіка-водія, а коли ліз по Барбуха, вибухнули набої і танк загорівся. Згодом ті обгорілі фрагменти людського тіла визнали останками Петра, знайшли тоді рештки і старшого лейтенанта Абрамовича, а от ні цілого, ні решток тіла механіка ніде не виявили, і він тривалий час вважався зниклим безвісти.

Після ряду експертиз Петра Барбуха похоронили у березні 2015-го у рідному селі. У серпні того ж року його посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня, а у вересні – відзнакою «Народний Герой України».

Але вічний спокій загиблого героя довелося, потурбувати. У зв’язку з пошуками третього члена екіпажу – водія-механіка Ярослава Антонюка, якого нібито витягнув з танка командир. Оскільки зниклого танкіста серед полонених у «ДНР» та «ЛНР» не знайшли, то родичі припустили, що його рештки могли бути похованими в могилах Абрамовича та Барбуха. Спочатку ексгумували захоронення командира екіпажу, а торік, восени, розкопали у Жеребилівці і могилу Петра. Аналіз ДНК підтвердив припущення, що і Петрова, і Артемова були таки «братськими» – у кожній виявилися рештки усіх трьох героїв-танкістів...

Удруге  Петра Барбуха похоронили на початку липня цього року. Як пережила матір той подвійний похорон, лише їй самій та Богові відомо. А могло б усе по-людськи відбутися, якби не халатність тих, кому належало бодай про нормальне поховання подбати ще тоді, восени чотирнадцятого року.

Утім, родичі загиблого екіпажу мають намір позиватися до суду, щоб іншим матерям не довелося пережити подібне.

Микола ШМИГІН, Житомирська область

 

 Передрук заборонено!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!