Їхав в Ізраїль на заробітки, а опинився… у тюрмі

Їхав в Ізраїль на заробітки, а опинився… у тюрмі

Житомирщина

Андрій Парфенюк з міста Житомир понад десять років їздить на заробітки. Був у Росії, Польщі, Німеччині. А його однокласник вибрався ще далі – в Ізраїль. Наслухавшись розповідей про високі заробітки, чоловік вирішив й собі туди податися.

Гроші великі – гарантії мінімальні

Товариш Роман рідко приїжджав додому з Ізраїлю, а вже коли зустрічалися, то розхвалював друзям, що заробляє по 15 доларів за годину. Робота не копітка, бо місцеві прораби не дуже «доколупуються». Можна трохи й «схалтурити». І для поїздки не треба візи, якщо їдеш не більш ніж на 90 днів.

– Правда, потрібно з собою мати півтори тисячі доларів – мовляв, ти забезпечений чоловік, – наголошував Рома. – І дуже важко пройти контроль в аеропорту. Якщо запідозрять, що ти хочеш нелегально працювати, одразу розвертають додому. Усі кажуть, що їдуть відвідати святі місця, але не всім вірять. Тож переконлива легенда і акторська гра – основна перепустка для бажаючих підзаробити.

Заручившись обіцянкою товариша, що той зустріне, на перших порах допоможе, Андрій теж вирішив рвонути у неблизьку дорогу. Найперше взявся дізнаватися, які фірми допомагають в організації поїздки. Для цього досить мати дійсний закордонний паспорт, а також квитки в обидва боки, бронь готелю і страховку. Багато представників різних фірмочок обіцяли до «пакета» додати й контакти роботодавців. Правда, просили за свої послуги дві тисячі доларів, а гарантій – жодних!

Дізнавшись про намір Андрія, сусід, який саме відкрив туристичну фірму, запропонував:

– Даси моїм дівчатам на шоколадку, і вони папери організують. А далі все залежатиме від тебе.

– Я так і зробив. Тож за сто гривень отримав те, що мав би майже за 50 тисяч у посередників, – сміється чоловік.

На таку авантюру він підмовив ще й свого товариша. Чоловіки кілька днів вичитували в Інтернеті усе про святі міста Ізраїлю, щоб не провалити співбесіду в аеропорту, адже представлятися мали паломниками.

– Летіли з Борисполя у лютому минулого року. Квиток в обидва боки обійшовся у 250 доларів, – каже Андрій. – Нам радили добряче напитися у літаку, щоб виглядати реальними туристами, але ми дуже переживали і не хотіли так ризикувати.

У маленькій камері сиділо дванадцять людей

Тож тверезі і щасливі, що нарешті дісталися до святої землі, Андрій з товаришем зійшли з літака в аеропорту міста Тель-Авів. При перевірці документів його відкликала вбік приємна працівниця, яка спілкувалася російською. З другом «працювала» інша жіночка.

– Мета поїздки – було перше запитання. Відповів, що хочу відвідати святі місця. Переказував те, про що начитався в Інтернеті, – пригадує Андрій. – Потім вона попросила розповісти, що робитиму біля Стіни плачу? Випитувала різні деталі, про які мала б знати віруюча людина. Я ж – пикав-микав. Скільки грошей із собою взяв? Я показав готівку. А чому приїхав без дружини, дітей, хай би й вони побачили святі місця? Мовляв, ви ж багата людина, раз стільки доларів із собою маєте. Чому забронювали такий дешевий готель? І було ще сотня подібних «чому». До речі, забув сказати, що мобільний телефон одразу забирають. Уже потім ми докумекали – по ньому звіряють інформацію. Якщо комусь з рідних писав, що їдеш нелегально працювати, тобі кінець! Майже годину мене маринувала та хитра пані, а потім дала підписати якийсь папірець і рукою показала в інший зал.

Андрій уже й тішився, що найстрашніше позаду, та виявилося – його пригоди тільки починаються. У великому фойє було до сотні людей. Одні жіночки плакали, бо позичили гроші у сусідів на дорогу, думали повернути, як зароблять, а їх не пустили в країну. Інша мадам, одягнута у дорогий одяг, із зачіскою та довжелезними нігтями, тримаючи за руку дитину, обурювалася, що її незаконно затримали. А жінці спокійно пояснили, що проституткам в’їзд в Ізраїль заборонений.

– Телефони нам повернули, – продовжує розповідь. – Просиділи у тому залі кілька годин. Нам принесли чай та батони із сиром й оливками. Потім посадили в автобус і кудись повезли. Тож з його вікна милувався східними краєвидами. Коли побачили паркан з колючим дротом і грати на вікнах, зрозуміли, куди попали. У камері нас було дванадцятеро. Більшість – грузини. Вони розповідали, що представників їхньої національності особливо не люблять в Ізраїлі, бо, мовляв, вони залишаються тут жити. Годували нас тими ж батонами із сиром та оливками. Мені пощастило, бо через два дні відправили назад в Україну. А були й такі, що тиждень чекали. Всі стіни у камері розписані автографами. А я хіба гірший? Тож і собі написав: «Тут був Андрій із Житомира».

Руслана СУЛІК, Житомирська область

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!