Українка з косою розсипалася
– Моя перша робота – проста українка з косою, – усміхається Софія Олексіївна. – Замішувала тісто, заглядаючи у звичайний підручник для дітей. Рука ще не була “набита”, тому і ліплення не вдалося. Солоне тісто дуже боїться вологи, а я цього не знала, тому моя українка з косою розсипалася.
Серйозно ліпленням Софія Гаврикова почала займатися шість років тому. Спочатку, як вона каже, щоб заспокоїти себе, адже не завжди був хороший настрій, особливо коли хтось з рідних хворіє. Випробувань на долю цієї жінки випало немало. Втрати близьких людей, проблеми з власним здоров’ям… Та про це вона не дуже охоче розповідає.
– Треба просто жити, вірити у краще і знаходити віддушину в житті, – щиро каже. – От я і знайшла…
– І, мабуть, вже маєте свій рецепт приготування тіста?
– Маю. Можу навіть поділитися ним з читачами. Потрібно взяти порівну солі та борошна, замісити пластичне тісто. Виробивши різні фігури, скульптурки, покласти на деко і випікати на маленькому вогні, щоб підсохло. Коли ж вихолоне, розфарбувати, а потім покрити лаком. Цей рецепт не новинка, він багатьом відомий. Знаю, що, наприклад, на Закарпатті колись робили скульптурки з дуже солоного сиру.
В колекції Софії Олексіївни кілька десятків скульптур. Оскільки жінка кохається у квітах, то вони, здебільшого, і зображені в її творах. Притому такі, яких в природі не існує. А це свідчить про щедру і багату душу пані Софії. До всього, в роботі вона використовує ще й каміння. Друзі, рідні, знайомі, знаючи про захоплення Софії Олексіївни, привозять камінчики з усіх кінців світу. Та чи не найбільше його збирає жінка поблизу Гощі.
Варто тільки взяти камінець в руки – і ви відразу побачите, який він гарний, – каже Софія Гаврикова. – Адже найперший майстер – то сама природа. Вона творить. А я за нею тільки спостерігаю. І взагалі, немає нічого гарнішого за камінь, коли він виблискує на сонці або вже в скульптурі. Наприклад, при полум’ї свічки…
Підсвічників з тіста і каменю в будинку цієї родини також немало, як і картин. Жінка використовує навіть черепашники, морський пісок. Все компонує – і творить справжні дива. Всі скульптури та картини – в єдиному екземплярі. Але все одно жінка їх охоче дарує друзям. А якось прийшла до Гаврикових жінка, яка їхала в Італію, і попросила щось подарувати для знайомих з далекої країни. Як потім з’ясувалося, скульптури пані Софії італійцям дуже сподобалися.
«Ти, мамо, мабуть, в дитинстві ляльками не набавилася»
Свої роботи жінка дарує й школі, в якій працює вчителем. Правда, деякі з картин хтось вкрав зі стіни, де вони висіли. Та жінка цим не засмучується: значить, і крадієві сподобалися.
У школі Софія Олексіївна веде гурток, де навчає діток майстерності ліплення. Робота ця невдячна, адже руки постійно по лікті в тісті, борошно і сіль треба носити з дому, але вчителька переконана: “Справа дуже корисна – і дітям колись згодиться. Правда, вони деколи лінуються замішувати тісто і кажуть: “Приносьте нам з дому готове, а в школі ми будемо ліпити…”
Дехто зі знайомих відверто пропонує майстрині перекваліфікуватися і зайнятись оздобленням короваїв. Адже малює і ліпить вона чудово, тісто відчуває пальцями, тож на короваях можна добре заробити. Але до цих порад Софія Олексіївна не прислухається, вважає, що її робота – скульптури.
– Може, ви вже організовували виставки своїх робіт?
– Так, – скромно відповідає майстриня.
– Вашими роботами можна прикрасити будь-який бар, хол чи дім. Пропозицій не було?
– Та ні. Про моє захоплення ніхто не знає. Хоча прикрасити скульптурками, картинами якийсь заклад можу запросто.
Гаврикови важко працюють. Десять років будують хату. Притому таку, про яку завжди мріяла пані Софія. У їхньому будинку настільки все зі смаком розміщене, гарно спроектоване, що заходиш в оселю – і відчуваєш спокій, тепло. Чимало зроблено руками господині та її чоловіка. У великих букетах – сушене листя, квіти, коріння. На стінах – вишиті картини, вироби з тіста. Є окрема кімнатка, де жінка любить зачинятися і фантазувати. Там народжуються нові твори. Син, дивлячись на матір, як вона щось там допізна виминає з тіста, часто жартує: “Ох, мамо, ти, схоже, в дитинстві пластиліном не наліпилася і ляльками не награлася”. Але йому подобаються її роботи, які прикрашають і його дім. З розумінням до цього ставиться й донька Наталка та чоловік Юрій.
Мабуть, якби Софія Гаврикова жила за кордоном, то, без сумніву, вже давно відкрила б власну справу і мала приватну майстерню. А попит на таку продукцію, впевнена, був би. І учні за нею юрбою ходили б. А в Гощі вона поки що має від цього тільки моральне задоволення.
– А це вже багато, – каже насамкінець пані Софія. – Впевнена, що ліпленням, вишиванням, малюванням повинні займатися люди у пансіонатах, притулках, діти – в дитячих садочках. Хворі – щоб втішитись і забути про свої хвороби, а діти таким чином можуть знайти себе.
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
endopsneesque
Укр кухонька в ній самі вкусні вироби з тіста --- рецепт Коктейль «Чорносмородиновий»