Витягнув Шевченка з бур’янів і поставив у центрі селаВасиль КАЗНОВЕЦЬКИЙ

Витягнув Шевченка з бур’янів і поставив у центрі села

Україна

У селі Млинівці Кременецького району ще за радянських часів у центрі села мав постати пам’ятник Тарасові Шевченку, бо колгосп був названий на честь Кобзаря. Але чомусь тимчасово монумент перенесли на тік, потім на тракторну бригаду, а згодом пам’ятник валявся серед бур’янів і слугував… лавочкою для пастухів. Якби не місцевий житель Василь Казновецький, у якого боліла душа за наругу над великим Тарасом, хтозна, де погруддя досі було б. А так, дякуючи небайдужому чоловікові, тепер пам’ятник Шевченку стоїть у центрі села біля дороги.

У Млинівцях розповідають, що ще у 1980-х пам’ятник Шевченку замовили у Тернополі. Думали біля контори розбити парк і там вшанувати Кобзаря. Як привезли, поставили його на тік, потім перенесли на причеп на тракторну бригаду. І так до центру села дорога йому не дійшла. А коли розвалився Союз, кинули його на майданчик за бригаду, де він заріс будяками та кропивою. Боліла душа у Василя Казновецького, не міг спокійно дивитися, як самі ж українці знущаються над пам’яттю нашого великого поета. Носа і вуха відбили, бо були залиті бронзою. Ще брат Василя Михайловича просив голову, щоб віддали йому пам’ятник в рахунок зарплати – десь монумент прилаштував би. Та марно. Не витримав пан Василь – і 2011 року вирішив нарешті діяти: скільки Кобзар буде валятися по закутках у бур’янах?

– Бувало, люди пасуть корів біля колишнього току і повсідаються на пам’ятник, як на лавку,  – згадував журналістам чоловік. – Важко дивитися на це. Взяв із сином пару коней (а погруддя важило не менше трьох тонн) і привіз фурою додому. А тоді вже притягнули у центр села.

У Тернополі його швагро Ніл Зварунчик задарма відреставрував монумент. Зголосилися і місцеві підприємці: безкоштовно привезли щебінь, пісок, камінь, допомогли в центрі села встановити погруддя. Туї, які посадили біля пам’ятника, виділив Кременецький ботанічний сад.

– Так неприємно, коли деякі люди кажуть: «Нащо воно тобі потрібно?» – згадував Василь Казновецький. – З ним клопоту багато, але хочеться, щоб нащадкам залишилася пам’ять. Маю внуків і правнуків, і не міг тоді їм копійки вділити, бо все на пам’ятник тратив. Вже й діти сміялися, що гляджу не внуків, а Шевченка.

У листопаді 2011 року відкривати погруддя Кобзаря з’їхалося чимало люду. Василь Казновецький під час урочистостей поставив трилітрову банку для пожертв. Гривневими купюрами тоді напакували цілий слоїк, але хтось його… вкрав. А Казновецький тоді ще за роботи із встановлення пам’ятника з людьми не розрахувався.

Минули ті часи, і тепер погруддя Кобзарю шанобливо красується у центрі села. Хто з немісцевих проїжджає дорогою повз пам’ятник, неодмінно зверне увагу. Так і ми, побачивши монумент Шевченка, зупинилися і сфотографували, а ще розпитали місцевих про пам’ятник. На жаль, небайдужого Василя Казновецького, який дав йому нове життя, вже нема на цьому світі – помер тиждень тому. Та пам’ять про цього чоловіка живе разом з історією про Шевченка.

Олена ПАВЛЮК, Тернопільська область

Передрук заборнено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!