Всиновлює мертвих немовлят

Всиновлює мертвих немовлят

Світ

Сьогодні все частіше подружні пари зважуються брати чужих дітей у свою родину. Хтось малюків усиновлює, а хтось створює будинок сімейного типу. Це дуже благородно й водночас надзвичайно відповідально. Але трапляються випадки, пов’язані з усиновленням, у які просто важко повірити. Так в Чилі живе жінка, яка добивається офіційного «статусу» сина чи дочки для вже мертвих немовлят.

«Нічийні» діти – відходи?

Чилійка Бернарда Ґаллардо стала відомою на весь світ майже п’ятнадцять років тому. Тоді у місцевій газеті вийшла публікація про те, що на сміттєзвалищі поблизу Пуерто-Монт знайшли тіло мертвої дитини. І жінка пішла в суд, аби всиновити труп.

Зрозуміти, навіщо це психічно здоровій людині, всім було складно. Але, певно, неабияку роль у цій історії зіграло трагічне дитинство Бернарди.

Вона зовсім юною пережила насилля, від якого завагітніла. Було неймовірно важко не зневіритися у житті. Тільки завдяки підтримці родини та друзів знайшла в собі сили виносити дитя й стати хорошою мамою.

Але таким шляхом йдуть далеко не усі. У Чилі часто, народжуючи позашлюбних дітей, їх позбуваються. І ось публікація в газеті під страшним заголовком «Немовля вбили й викинули на смітник» зворушила страшні спогади Бернарди. Вона б залюбки подарувала і цьому немовляті свою материнську любов! Та ще більше жінку хвилювало те, що таке дитя не можна навіть по-людськи поховати. Бо забрати тіло й відвезти на цвинтар можуть тільки родичі. Якщо немовля «нічийне», воно вважається «людськими відходами» й утилізується разом з іншими рештками хірургії. Тож, щоб гідно поховати маля, Бернарда й вирішила стати його матір’ю!

Про незвичайну жінку зняли кіно

Зробити це можна було лише через суд. Суддя, який вів цю справу, спочатку подумав, що Ґаллардо – біологічна мати дівчинки, яка розкаялась у скоєному. Коли ж зрозумів, що то не так, визнав: «Це був найдивніший випадок за мою кар’єру». Він погодився, що жінка робить добру справу, й визнав її матір’ю мертвої Аврори (Бернарда назвала всиновлену доньку на честь римської богині світанку).

На особливий похорон прийшло півтисячі людей – місцеві журналісти, медики, сусіди, знайомі Бернарди й зовсім чужі люди. Був навіть той суддя. Гості співали пісні, читали вірші про Аврору і грали на музичних інструментах.

А вже наступного дня чилійка дізналася про знайдене на смітнику ще одне тіло – хлопчика. Спустошена після першого похорону жінка вирішила всиновити і цю дитину. Мертве хлоп’я назвала Мануелем й теж йому організувала гарне поховання. Відтоді чилійка усиновила ще трьох мертвих дітей – Віктора, Крістобаля і Маргариту. Аби вони «спочивали з миром».

Історія Ґаллардо надихнула режисера Родріго Сепульведа зняти про це зворушливий фільм. Назвали стрічку на честь першої прийомної дитини «Аврора». Фільм отримав нагороду на фестивалі в Сантьяго і зараз демонструється в Чилі та на фестивалях по всьому світу.

Бернарда часто відвідує могили похованих нею немовлят. Радіє, коли знаходить там квіти. Значить, й іншим небайдужа справа, яку вона робить.

«Крокодил – моя сім’я»

Проте це не єдиний незвичний випадок. У США живе Мері Торн, яка стала матір’ю для... крокодила! Жінка 11 років живе з 55-кілограмовим алігатором, якого кличе «синочок Рембо». Крокодил має все, про що могла б тільки мріяти дитина – власні іграшки й навіть окрему спальню. «Мама» завжди бере своє «дитя» із собою на мотоцикл. «Він – моя сім’я!» – стверджує Мері.

Не менш дивна історія сталася і з американкою Крісті Карр. Та всиновила маля кенгуру. Йому жінка дала людське ім’я Ірвін. Жінка не розлучається зі своїм «сонечком» ні на хвилину: возить «хлопчика» в автомобілі у спеціальному дитячому кріслі, змушує тварину носити одяг та регулярно змінює Ірвіну підгузки!

А російська пара Світлана та Юрій Пантелеєнки всиновили ведмедя, якого нарекли Степаном. Понад два десятиліття, відколи тримісячним малям принесли клишоногого у дім, вони живуть разом. «Батьки» стверджують, що Стьопа – турботливий син. Він залюбки допомагає по господарству, зокрема, поливає рослини, любить дивитися телевізор та грати у футбол. Але головне – надзвичайно товариський, ні разу нікого не покусав. Щодня він з’їдає 25 кілограмів риби, овочів і яєць та цілує своїх тата й маму у щічку.

Наталія КРАВЧУК

Передрук заборонено!

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!