Німець з Великої Глуші

Німець з Великої Глуші

Волинь
Герой цієї розповіді має всі підстави вважати і Німеччину, й Україну своїми батьківщинами. І як справжній патріот, любить обидві, хоча, на перший погляд, дивна річ, він – громадянин Німеччини, з діда-прадіда німець. Звідки ж ця любов до України?

І батько, і дід народилися на Поліссі

Скажу відверто: їдучи до Великої Глуші на зустріч з гером Альбертом, побоювався, що ми з ним не порозуміємося. Але як тільки переступив поріг оселі, де зупинився наш герой з дочкою Зузаною, то почув з його вуст привітне “проходьте, будь ласка, до хати”, мовлене майже бездоганною українською.
Німецькі поселення з’явилися на берегах Прип’яті ще в позаминулому столітті. До Малої та Великої Глуш переселенці ж приїхали з Баварії. Батько і дід Альберта народилися у Великій Глуші. У 1914 році Тепперів і всіх інших колоністів царська влада виселила до Сибіру. Того ж року в Йогана й Отилії Тепперів народився старший син Людвіг, у 1917-му – Кароль, а наймолодший, Альберт, – через сім років, вже у Великій Глуші, куди сім’я повернулася 1918-го. За роки війни хутір Тепперів згорів, тож мусили будуватися на голому місці. Але повіривши фашистам, які агітували до Рейху етнічних німців, зібралися в дорогу. Альберт тоді закінчив сім класів польської школи, але читати й писати вмів і німецькою, бо відвідував німецьку недільну школу. До того ж, вдома Теппери спілкувалися виключно німецькою, дотримувалися канонів лютеранської церкви.
Виїхали з Глуші у січні сорокового: мати з Людвігом і Альбертом – потягом, а батько з Каролем – підводою, везучи своє майно. У Хелмі підводу Тепперів перепинили військові й реквізували для потреб Вермахту коней. Мусили збувати частину пожитків і сідати на поїзд, щоб доїхати до Лодзя, де сім’я зустрілася. Нарешті наказ рухатися на захід. Групу, де були Теппери, завезли до польського села і наказали займати порожні хати, мешканців яких буквально днями вивезли на роботи в Німеччину.

Від англійців утікав на велосипеді

А через рік – німецько-радянська війна. Старших Альбертових братів забрали на Східний фронт, у сорок третьому – Альберта. Відправили його служити, правда, на Захід, де ще було спокійно. Навіть у шпиталь потрапив не від кулі, а через курйозний випадок. У голландському містечку охороняв магістрат. Якось посковзнувся на сходах, які щойно помили, упав і зламав руку. Травма виявилася серйозною: провалявся у шпиталі дев’ять місяців. Повернувся у Голландію, але армію розбили вщент. Тож Альберт втікав до Німеччини на велосипеді. З таких, як він, сформували нову дивізію й кинули в Югославію. Але німці відступили до Австрії, і там Альберта полонили англійці.
Його відправили до табору військовополонених, де були майже всі колишні червоноармійці, полонені німцями радянські воїни, яких англійці вивозили з концтаборів. Проте агресії від “більшовиків” не було, а коли ті дізналися, що він ще й родом з України, взагалі прийняли за свого. Майже рік Альберт пробув у таборі, де навчився розмовляти російською, співати.
Після війни полоненого Альберта хотіли відправити в Україну. Але він не погодився: батьки його були в Німеччині. Випустили на волю Теппера 1946 року. У містечку Торгау живою застав тільки матір, бо батько загинув.

Привозить землякам «гуманітарку»

У Торгау, територія якого відійшла до радянської зони окупації (майбутньої НДР), Тепперам дали п’ять гектарів землі, відібраної у місцевого барона. За висловлення невдоволення новими порядками вголос можна було і до в’язниці потрапити. Альберт про свій арешт дізнався завчасно і втік з Торгау в англо-американську окупаційну зону.
У пошуках роботи прибився до міста Гердеке, що біля Дортмунда. Там познайомився з Анною-Лізою й одружився на ній. Аж через вісім років після шлюбу, коли розжилися, дружина народила дівчаток-близнючок.
Альберт з Анною-Лізою нині мешкає у місті Веттер-на-Рурі, дочки із зятями – в Гердеке. Ветеран Другої світової Альберт Теппер все трудове життя був простим робітником, працював на очисних спорудах, житла власного не придбав, але йому дала безплатно квартиру фірма, в якій пропрацював до пенсії 28 років, і дозволила жити в ній до смерті.
Геру Альберту важко дати вісімдесят, його енергії позаздрить і сорокарічний. Крім співпраці з Дортмундським благодійним товариством, він активний учасник громадсько-політичних акцій.
На лацкані піджака у нього значок із зображенням Віктора Ющенка і написом “Так!”
– Це мій найдорожчий український сувенір, – каже гер Альберт. – Мені його подарувала учасниця хору, який приїжджав до нас із Києва. Ющенка любить і підтримує вся Німеччина.
Щороку, починаючи з 1991-го, Альберт Теппер приїжджає до своєї Великої Глуші з гуманітарною допомогою. Зустрічають його там як земляка: шанобливо й привітно. Хоч і живе на березі далекого Руру, все одно він їхній, глушанець, бо лише уроджений поліщук так лірично може заспівати: “Ой, у лісі, при дубочку”, одним махом випити чарку “житнівки” і закусити салом з цибулею.

Микола ШМИГІН,
Волинська область
Фото з німецької газети

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×