Поки Степан Коцюб – у лікарні, односельчани гуртом добудували йому дім. Свого часу оселю почав зводити його батько, однак смерть завадила закінчити розпочату справу.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– У березні було сім років, як Степана призвали до війська, – розповідає Надія Мандзюк, староста Зозулинецького старостинського округу, що на Тернопільщині. – Після навчання його відправили на фронт, де був стрільцем-санітаром. Степан рятував поранених і вивозив з поля бою вбитих. В січні цього року внаслідок прямого попадання в бліндаж він отримав важкі поранення. Були розірвані внутрішні органи, перелом руки, посікло спину, голову. І найгірше – Степан втратив ноги вище від колін. Спочатку він був у шпиталі в Дніпрі. Тоді – у Вінниці. Іван Дрозд, міський голова Заліщиків, надав заправлене авто і виділив десять тисяч гривень. Тож до Степана поїхали мама, тітка і хресний батько. Коли їхали вдруге, то сіла і я.
Молодого воїна перевезли до Львова. Лікарі роблять все, щоб максимально можливо повернути йому здоров’я. Та поранений хлопець відмовився від їжі, перестав відповідати на дзвінки. Медики констатували важку депресію.
– Марія Войцеховська, волонтерка, привезла йому інвалідний візок з електронним управлінням на пульті. З сином тиждень була мама. І він пішов на поправку. Сів у візок. Зараз проходить реабілітацію в Трускавці, – каже староста. – Коли у Виноградному, його рідному селі, люди дізналися про нещастя, яке трапилось зі Степаном, то вирішили добудувати хату, бо ж досі він із матір’ю тулилися в старенькій, ще глиняній хаті. Бо ж після смерті батька мати отримувала маленьку зарплату і сама ставила на ноги єдиного сина.
В перші дні березня на обійстя Степана прийшли майже 70 людей. Хтось підбивав стелі, хтось розчищав територію, інші стелили на горищі утеплювач. Ще частина чоловіків копали криницю і рів під трубу й електрокабель. Гуртом ставили двері і вікна, штукатурили стіни, заливали стяжку.
– Як все висохне, продовжимо роботи, – каже пані Надія. – По центру буде кухня, ліворуч – кімната матері Степана, тоді його спальня. Біля кухні – чимала душова, аби йому було легко заїхати візком. На той випадок, якщо не дай Бог, не буде газу, то вирішили звести на дві спальні кахельну грубку. Скоро проведемо електрику і газ. Зробимо натяжні стелі, забетонуємо подвір’я. Пізніше перекриємо дах. Гроші на це все здають люди, навіть із-за кордону перераховують. Вчителі Зозулинецької школи скинулись колективом, міська рада виділила 30 тисяч і ще обіцяє виділити. Волонтер Марія Войцеховська дістала для Степана ліжко й електричну плиту для нової домівки. Ми хочемо повністю закінчити оселю, щоб Степан приїхав додому в усе готове. В нас чудові люди – дружні, турботливі. До речі, з села 24 чоловіки нині на війні. Причому, лише двох мобілізували, інші – добровольці. На жаль, є поранені, а один земляк пропав безвісти.
Тим часом Василина Коцюб, мама Степана, розповідає, що син дуже радий, що земляки так згуртувались, аби закінчити йому оселю.
– Радіє, коли йому телефонують і вмикають відео, аби бачив, як працюють, як печуть картоплю, аби поїсти після роботи, – тішиться мати. – Головне – що не впадає в паніку, будує плани на майбутнє. Підтримка земляків дуже важлива для військових, які отримали такі травми. Дуже важливо, щоб вони не почувались покинутими суспільством. Я щиро дякую землякам за таку неймовірну підтримку і допомогу.
Ксенія Фірковська
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!