«У нашому селі найбільше вашу газету люблять і передплачують», – довелося почути під час відрядження у Тур Ратнівського району. Це підтвердили і на пошті. Коли я туди зайшла, поштарки Марія Міщук і Галина Євтушик якраз кореспонденцію приймали. Розговорилися про життя.
– Я 30 літ працюю. Була і перестройка, і тяжкі 90-і. Було таке, що два місяці по 14 купонів получали. Але такого, як тепер, ще не було! Ми просто виживаємо! – обурюється Марія Міщук. – Зарплата – дві тисячі гривень. Хіба на них прожити можна? Навіть повної ставки не маємо, працюємо на 0,65! А роботу ж виконуємо ту саму, що й раніш! І хат нам ніхто не зсунув! Село у нас велике, люди і в лісі, і на хуторах живуть. Щоб одну газету донести, треба часом 10 кілометрів пройти! Кожна з нас у день до 30 кілометрів, обвішана п’ятьма сумками, обходить! Крім газет, беремо і ковбасу, і порошок, і олію. Обідно й больно, щоб проробити стільки років – і так знущаються! А наш найбільший начальник сам мільйони зарплати получає, а по телевізору розказує, що поштарки не хочуть за 10 тисяч в місяць працювати! Хай би хоч раз хто приїхав і подивився, у яких дірявих сумках ми носимо пошту! Уже стільки часу нам ні чобіт, ні туфель, ні велосипедів не купують. Премій і оздоровчих не бачимо. Кажуть, якщо не подобається – звільняйтесь. А куди я пойду, якщо 30 років проробила? Мушу до пенсії допрацювати. А яка вона буде при такій зарплаті? Через вашу газету хочемо привернути увагу до наших проблем. І хоч би сумки нормальні купили.
Наталка СЛЮСАР
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!