«Свої допитували нас гірше, ніж у російському полоні», - боєць волинської бригади
Наші публікації

«Свої допитували нас гірше, ніж у російському полоні», - боєць волинської бригади

24 січня, 17:44
0
1
Сподобалось?
1

Ігор Лавренюк із Рівненщини потрапив на війну у 2014 році у віці 21 року. Його призвали у Володимир-Волинську тоді ще 51 бригаду (її реформували та перейменували на 14 ОМБ, – авт.). Після полігону одразу потрапив на передову. Служив артилеристом. Хлопець був у полоні та пережив усі його жахіття. Однак, як він розповідає, російський полон – ніщо порівняно з тим, як потім військових допитували свої…

На передовій мали зв’язок, як у Другу світову…

Фактично усю війну він із побратимами тримав оборону під кордоном з Росією – Амвросіївка, Зеленопілля, Ізварине та інші гарячі точки, де йому довелося захищати рідну землю.

Читайте також: «22-річного бійця судять за те, що живим повернувся з пекла»

– Ми були наче прокляті, куди не приїжджали, нас мусили в перший же день обстріляти. У Зеленопіллі в нас була дуже погана позиція – на горбку, де ми були, мов на долоні у ворога. Там я зустрів Ігоря Момута, який потім посмертно отримав звання Героя України. Він віддав свого бронежилета, і його вбило осколком. Далі ми поїхали на Ізварине – пропускний пункт від Росії, де утворився Ізваринський котел. Брали участь при штурмі тюрми в Краснопартизанську – два тижні ми бомбили її з «савушок» (самохідна артилерійська установка, – авт.). Коли ми заїхали в Краснодон, там було просто пекло, нас о першій ночі накрили «Градами», так гатили, що я з товаришем сидів у «савушці», то земля через люки залітала. За 5 діб в Краснодоні я спав кілька годин, тоді навіть закурив, хоча до цього ніколи не тримав сигарети в руках, – розповідає Ігор Лавренюк із Рівненщини.

У нас у 2014 році хлопці на передовій не мали навіть рацій, лише «тапіки», як у Другу світову: телефон, проводи, «пальовка», корбою крутиш – і так додзвонюєшся, до кого під’єднано. Ігор пригадує, артилеристи могли по 10 днів стояти на одній позиції. Оскільки стояли за 5 кілометрів від Росії, то не мали права відстрілюватися, лише коли ворог заїжджав на нашу територію, тоді хлопці влаштовували йому «дискотеку».

Пішли на прорив і потрапили в полон

– Під час війни я бачив боягузтво офіцерів і героїзм простих військових – простих робітників чи водіїв маршруток, кого там ще мобілізовували у першу хвилю. Приміром, у нас у батареї цілі будівельні бригади були, – продовжує розповідь воїн.

Коли в’їхали в Луганську область, їх там вже чекали сепаратисти. Оточили і наказали здаватися. Єдине, що залишалося тоді робити хлопцям, – просто молитися, бо артилеристам потрапити в полон – гірше не придумаєш. Полоненим дали білі простирадла, якими вони обмотали свою техніку, і повезли їх на Свердловську прикордонну заставу – на своє місце дислокації. Там  були казарми, жінки готували їсти, стояла техніка. Після допитів там Ігоря і ще двох хлопців один із сепаратистів посадив у авто і поїхав, нічого не пояснюючи.

–  Я тоді дорогою, півтори-дві години ми їхали, безперестанку молився. Полон – це взагалі найгірше, що може бути в житті людини, – додає Ігор.

Після цього один чеченець приставив йому ножа до горла, сказав, що відріже голову і забере собі, як трофей. Молодий військовий почав просити, щоб краще застрелив... Тоді якийсь російський офіцер заступився за нього. Запитав, скільки йому років, а коли почув, що 21, промовив: «У меня сын такой, как ты, в вузе в Москве учится, а не такой х…ей, как ты, занимается».

– Я тоді дуже злякався. Плакав, як дівчина. Потім мене забрали, заспокоїли, нагодували, напоїли чаєм. Але їжа не лізла. Тільки цигарки палив. Потім повезли мене назад на базу. А тих двох хлопців, які були зі мною, повезли у невідомому напрямку, – продовжує він.

Тоді була перша ніч, коли наші хлопці вперше виспалися. А зранку почалися нові допити.

– Ми всі почали брехати, чого тільки не придумували. Це тільки у фільмах показують, що потрапив у полон і мовчиш як риба. Насправді брешеш, що попало, типу автомата ніколи не бачив, ніколи не стріляв. А потім вони взяли телефони, подивилися відео, і зрозуміли, що ми –артилеристи, – продовжує Ігор.

На камеру змушували говорити, що «Росія – це братський народ»

Потім полонених привезли в Росію. Усю ніч їх допитували російські ФСБшники. Багатьох хлопців били і на відео російською змушували говорити, що Росія – це братський народ. Один із хлопців, з якого вибили «зізнання», промовив до своїх: «Я щойно такого наговорив на відео, що мені додому страшно їхати». Тоді ж приїхали журналісти з «Лайф ньюс», «Росія-24», і перед їхніми камерами полонених почали показово годувати. Щойно камери вимкнулись, як хлопцям наказали: «Хватить жерти». Після цього їх привезли на пропускний пункт «Успенка». Там передали їх українській Нацгвардії.

– Далі нас завезли в Запоріжжя. І там почалися допити – прокуратура, контррозвідка, СБУ, хто тільки не приїжджав. Їм не цікаво було, що ти можеш показати на карті розташування військ ворога, їм одне цікаво було – чому ми зійшли з позицій. Нікого не цікавило, що ми вже не мали чим стріляти і що їсти, – каже військовий.

Свої не дали ні помитися, ні рідним зателефонувати…

- Свої допитували жорстокіше за росіян. Лякали тюрмою. У Запоріжжі зачинили в місцевому клубі і поставили біля них автоматників, не дали ні помитися, ні бодай додому подзвонити», - каже боєць.

З таким клеймом «зрадників» хлопці навіть не хотіли повертатися додому, просили в командування, аби відправило назад на фронт.  Звісно, цього ніхто не зробив, натомість 51-ша бригада довгі роки проходила митарства по судах, відстоюючи своє гідне ім’я. 

Ігор потроху повертався до життя в мирних умовах. Було неймовірно важко – ночами його переслідували жахіття, а вдень він рвався до своїх на війну… Понад рік тому військовий одружився, життя почало налагоджуватися, хоча спомини – їх із пам’яті не стерти…

– Наша бригада найбільше воювала, її розформували, бо в нас найбільше було 200-тих. Під Волновахою наші хлопці загинули з вини командування. А потім ще це ж командування спаплюжило ім’я нашої бригади. Але вона для мене завжди була 51-шою і такою залишиться назавжди – легендарною, героїчною, нескореною…

Розмовляла Ірина Бура


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися