Будинок Віктора Кушніренка можна побачити одразу при в’їзді у Підріжжя Ковельського району. Його господар перевіз аж з Америки. Неймовірно, але коли сотні тисяч українців марять заокеанською країною, Віктор, проживши там 20 років, разом з жінкою і сімома дітьми повернувся на землю своїх предків.
Побудувався у дворі свого діда
З України Віктор Кушніренко виїхав 15-річним, у 1989-му році. Тоді він жив з батьками у Соснівці Львівської області. Родина покидала Союз як переслідувана радянською владою: за релігійні переконання тата засудили на 10 років тюрми. Віктор зізнається, що в Америці швидко знайшов нових друзів, мову вивчив за пів року. А вже у 17 покинув батьківський дім і почав самостійне життя зовсім в іншому штаті. Він важко працював, щоб заробити гроші, мати свій дім. Одружився з українкою Світланою, яка родом з Вінниччини. Там, за океаном, у них народилося семеро дітей. І коли старшому синові виповнилося 15, Кушніренки вирішили повернутися на Батьківщину. Це був 2009 рік.
– Я не бачив в Америці майбутнього для своїх дітей, – ошелешує зізнанням пан Віктор. – Вони б там розчинилися в бізнесі. А мені треба насамперед їхня душа, щоб жили біля мене, щоб тішитися ними, бавити внуків. А в Америці кожен сам по собі. Там частенько буває, що сестра із сестрою не спілкуються.
Віктор Кушніренко вирішив побудувати свій новий дім на Ковельщині. Адже тут, у Підріжжі, 110 років прожив його дід Іван. Долі і Богові було завгодно, щоб він купив ту хату, де раніше стояла дідова. Тоді заплатив за неї п’ять тисяч гривень. У пам’ять про діда на подвір’ї залишив стовбур величезної старої верби.
Через океан віз меблі, техніку і дерево
Нове обійстя для родини Віктор став зводити на американський манер – із просторою вітальнею, де стоїть величезний стіл, та терасою. Усі матеріали привіз з-за океану – дерево, вікна, двері, огорожу. Звідтіля приїхали автомобіль, трактор, квадроцикл, меблі, сантехніка, холодильник, духовка і (небачене диво для села!) посудомийна машина. А ще Віктор перший у Підріжжі облаштував у будинку туалет і ванну. Навчив і селян робити каналізацію. Коли хата була готова, з-за океану приїхала його Квітка (так Віктор називає дружину) та діти. Каже, що їм тут було цікаво, адже, незважаючи на те, що народилися в Америці, українську мову знали, тому одразу пішли до школи. За 10 років у них з дружиною народилося ще четверо дітей, побудували навколо свого будинку ще три – для дітей. Віктор переконаний, що в селі можна жити. Тільки для цього треба працювати.
– Думають, що у нас мільйони, а наша сім’я живе на 10 тисяч у місяць. Правда, у нас всі продукти свої. Купуємо тільки цукор і сіль, а одяг з Америки пересилають. Але дуже багато трудимось. Я не розумію, як можна в селі бути безробітним. Я би всі соціальні домоги тим, хто має землю, відмінив. І не правда, що сільське господарство приносить лише збитки. От наша сім’я орендує в людей 15 гектарів (тут не чорнозем, угіддя такі собі), маємо 30 голів худоби, з них чотири дійні, решта – м’ясні. На цьому і заробляємо. Якби мене не рухали, то жив би краще, ніж в Америці. А так вже 10 років в Україні, а власної землі не маю. Прошу: дайте те, що належить по закону – по два гектари мені і жінці. Ні! Земля облоговує, лісами заростає, а я чищу корчі. Або ще один факт. У нас 11 дітей. А Квітка й досі не має статусу матері-героїні. Як так?
За 10 років помітно, що Віктор розчарувався і в державі, і в людях. Каже, коли приїхав, то обгородився на американський манер низьким парканом. А тепер знає, чому українці ставлять високі.
– Я раніше думав, щоб крадене ховати. Ні. Щоб заздрості у сусідів не було, – з гіркотою каже чоловік.
А на запитання, чи не шкодує, що перевіз сюди сім’ю з процвітаючої Америки, замислюється.
– Якби в Україні були такі закони, які б можна було виконувати. А то у нас як: один закон говорить про одне, інший йому заперечує. І як в цьому хаосі простому чоловікові розібратися?
Виїжджати з Підріжжя Кушніренки все ж не збираються. І навіть готові допомогти, аби зробили новий генплан села. Щоб і менші діти могли тут хати побудувати.
Наталка СЛЮСАР
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Підріжук
Шановна редакція, проїдьтеся по селі Підріжжя і запитайте в людей про нього. Я думаю, що стаття набагато цікавіша в вас вийде.