Федора Петручика із селища Ратне на Волині дуже любить уся місцева дітвора. Бо такого доброго Діда Мороза, як він, годі ще будь-де знайти. Він щедро обдаровує малечу і солодощами, і сувенірами. Причому, робить це з власної ініціативи та своїм коштом. Зимові свята – його зірковий час!
Сцена допомогла пережити біль втрати дружини
Здається, до 1 січня Федір Микитович готується цілий рік. У його квартирі всюди помічаю новорічні атрибути. На столах – календарики, блокноти, ручки, магнітики та інша всячина із зображенням биків та «магічного» числа «2021». У шафах – статуетки, підсвічники, ялинкові іграшки та гірлянди. У шухлядах – десятки пар шкарпеток, сувенірні краватки та оригінальні носовички. У торбах під столом бублики, пряники, шоколадки, цукерки, банани, мандаринки та інші смаколики. А на чільному місці – костюм Діда Мороза і посох. У новорічні дні – це головне вбрання артиста.
– Я завжди приходжу на центральну площу селища на відкриття головної ялинки, – розповідає чоловік. – Бо для мене Новий рік – особливе свято. Це час здійснення дитячих мрій, атмосфера казки. Малеча вже добре знає, що я буду. Кожен старається, готується і, звичайно, отримує презенти. А як люблять фотографуватися зі мною! 1 січня завжди виходжу у двір свого будинку і влаштовую конкурси діткам під нашою ялинкою.
Традицію обдаровувати дітвору Федір Петручик привіз із Москви. Туди доля з рідних Жиричів закинула його під час служби в армії. Пізніше лишився у Білокам’яній на роботі, вступив до університету, одружився. Там на світ з’явився його син Андрій. На жаль, сімейне щастя виявилося недовгим, адже зовсім юною трагічно загинула дружина Тетяна.
– Це любов на все життя, – з почуттям в очах і сьогодні згадує дружину Федір Микитович.
Хоч від дня втрати минуло майже сорок літ. Він не приховує: пережити біль йому допомогла сцена.
Примадонна кликала додому на чай
Молодому артисту пощастило, що одного разу його погодилася прослухати заслужена артистка оперети Маргарита Шагинян. Після першої ж пісні захоплено вигукнула: «Золотий голосочок!» Вона благословила творчий шлях волинянина. Хоч знала, що робота (а працював тоді Федір Микитович куратором аеропортів «Шереметьєво» та «Внуково») залишає мало вільного часу для себе. Та чоловік наважився пройти відбір в ансамбль під керівництвом Надії Бабкіної – й невдовзі вже розучував репертуар з-понад трьох десятків пісень.
– На роботі не можна було проговоритися, що співаю, – згадує артист. – Треба було на репетицію – відпрошувався у керівництва нібито в інший аеропорт. А сам – співати. І так тривало не один місяць. Аж поки одного разу наш концерт не показали по телевізору. І ведучий оголосив мене як соліста. Що тоді було! Те відео тривало якихось вісім секунд, а підняло всю Москву: «Як так, партійний – і на гастролях!» Викликали мене на політбюро, совістили. А потім домовилися: проведу концерт до Дня міліції – і про інцидент забудуть.
Після цього Петручик засвітився на телебаченні і як ведучий. На одному з концертів познайомився з Аллою Пугачовою, яка сиділа в журі.
– Коли ми ансамблем виступили, Примадонна нас запросила на чай – усіх одинадцятьох. А ми й пішли. Квартира – у центрі міста. Під вікнами – натовп фанатів. Охорона нас не хотіла впускати. Аж тут виходить Пугачова: «Ей, усі розійдіться, це до мене!» І провела нас. Квартира – розкішна! А вела себе Алла з нами, як з найкращими друзями… Ми багато сміялися і співали. Маю про неї лише найкращі спогади.
Людмила Зикіна називала «синуля»
Доводилося волинянину як ведучому спілкуватися з багатьма знаменитостями. Каже, через декого не раз мусив міняти сценарій на ходу. Один поспішав від’їхати, інший затримувався. Але проколу ні разу не допустив.
– Добре знав Валентину Толкунову. Людмила Зикіна мене називала «синуля». Навіть коли вже не могла ходити, а ще співала, на сцену її вивозив у колясці. Маша Распутіна вічно запізнювалася. Вона могла на ходу роздягатися, і їй у коридорі подавали концертне вбрання. Софія Ротару дуже скромна, але при цьому прискіплива, особливо до охорони. Для неї не було табу. Схотіла – в зал пішла, щоб квітів зібрати більше, ніж Распутіна, – усміхається, згадуючи. – Дуже капризний Кобзон.
Не раз Федір Петручик вів новорічні вогники у Москві, запрошували його як Діда Мороза до своїх дітей колеги. А скільки з онуками відспівав-відтанцював під ялиночкою! Та коли вийшов на пенсію, не захотів у Москві сидіти й повернувся додому, на Волинь. Його запросили у Народний аматорський хор ветеранів праці «Журавлі», тож знову має заняття для душі.
Наталія КРАВЧУК
Фото автор
Передрук заборонено
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!