Сім’я Новосадів з Бужан Горохівського району – одна з найдружніших у селі. Саме молитви найрідніших колись допомогли молодим батькам Надії та Віталію не зламатися після важкого випробування – народження хворої доньки. І вони вдячні Богові за кожен її подих.
Справжній діагноз дізналася через рік
Надія Олександрівна – сільська медичка. У рідних Бужанах вийшла заміж за односельця Віталія. Невдовзі сім’я пережила гірке випробування: коли Надія ходила вагітною першим малятком, плід… завмер. Були сльози через обірване материнство. А потім Надія знову відчула, що вагітна, її щастю не було меж.
– Усе проходило добре, – згадує жінка. – Але перед самісінькими родами різко піднявся тиск. Ще й лікар, подивившись на узі, насторожив, що є дуже туге обвиття пуповини навколо шийки донечки, й, аби не ризикувати, порадив зробити кесарське. Так і сказав – «щоб дитину не втратити». Коли ввели наркоз, ще раз попросила Господа, аби все пройшло добре.
Надвечір мамі зізналися: донечку теж забрали до реанімації, у неї пришвидшене серцебиття і стаються зупинки дихання. Причини не називали. За якийсь час виписали крихітку додому. Лікарі запевнили, що в дитинки все добре, тільки потребує нагляду невропатолога. Батьки втішилися. А через рік почули діагноз ДЦП.
– Я знаю, що при кесарському доношені дітки з таким діагнозом не народжуються, – сумно відводить погляд сільська медичка. – Можливо, під час операції щось сталося.
Ми балакаємо, а Тетянка сидить поруч на ліжечку, обіперта перинами. Яким теплим і ніжним стає мамин погляд, коли торкається дитини. Поправляє донечці волоссячко, усміхається до неї. Відчуваєш: життя б віддала, аби все в Тетянки склалося якнайкраще.
– Вона в нас не розмовляє і не ходить, сама не одягнеться і не поїсть, – розповідає мама. – Навіть не знаємо, чи чує нас, бачить. Така лялька, тільки жива. Вона в іншому, своєму світі.
– Чи не натякали вам колись лікарі, щоб ви з чоловіком віддали хвору донечку під опіку держави? – обережно запитую.
– Що ви, – однозначно відповідає мама. – Як це – дитину свою віддати? Навіть в думках такого не було. Бо ж вона – наша.
Перш ніж стати такою сильною, були хвилини відчаю і депресії. А потім на світ з’явилася довгождана Богданка – і життя потекло в новому руслі.
Вилили долоньки з олова
– Коли я вперше почула слово «мама», плакала, – щиро розповідає. – Тоді материнське серце ще більше наповнилося любов’ю. Бо це те, чого так чекає кожна жінка, аби дитина її так назвала. Сьогодні можу кожній мамі, яка пережила подібне випробування, сказати лиш одне: не можна зациклюватися, треба наважитися і народжувати знову.
Давно позаду відповіді на болючі питання, чому Тетянка не розмовляє із сестричкою і не обіймає її, чому така безпорадна, не вміє гратися, як інші дітки. Та минуло трошки часу, й Богданка почала розуміти та любити Таню всім серцем. І гордиться тим, що хоч сестричка і має немічне тіло, а прислужилася у неймовірно добрій, святій справі.
– У нас біля церкви є статуя Богородиці, – розповідає прабабуся Тетянки Ольга Федорівна. – Колись вона стояла у панському маєтку. Коли я була мала, із сестрою завжди їй віночок плела з маргариток. А далі стала друга власть. З маєтку зробили тракторну бригаду, а Матінку Божу забрали до церкви.
Розповідають, в роки війни фігурі відірвало ручки. І так вона стояла довгі десятиліття. Аби повернути гарний вигляд святині, Ольга Федорівна взялася щороку розмальовувати її до Великодня (нині її справу продовжують родичі). А кілька літ тому Віталій, чоловік Надії Олександрівни, задумав повернути скульптурі руки. Використав зліпок доньчиних долоньок – вилив їх з олова.
Нині біля цієї оновленої фігури Богородиці стоїть ще одна – архангела Михаїла. Її у дар церкві пожертвувала інша родина, яка не живе у селі. Тож рідні Тетянки доглядають за обома, повторюючи: «Дяка Богу за все».
Наталія КРАВЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!