«Як немає щастя змалку, то й не буде до останку», каже народна мудрість. Не бачила того щастя матір Ольги Яцик з Люблинця Ковельського району, не зазнала й вона. Якось так складається по життю, що куди не кинься – скрізь нещасна доля.
Ростили дівчинку дядьки-холостяки
– Мамі не можна було народжувати другу дитину, – розповідає Ольга Яцик. Її розбив інсульт, відняло праву сторону. Паралізованою прожила пів року і померла. Дуже переживала, з ким лишаться її дві донечки. Усе просила перед смертю, щоб не давали дітей батькові. Старшенькій, Любочці, було всього два з половиною рочки, а Олюні – лише 10 місяців.
Діток спочатку гляділи бабуся з дідусем, які жили у Бронниці Камінь-Каширського району. Їм кілька літ допомагала менша дочка, доки заміж не вийшла. Коли Любі виповнилося п’ять років, її забрала до себе в Люблинець тітка Іра (батькова сестра), яка жила поряд з татом дівчаток. У жінки своїх дітей не було, тож малу гляділа, як свою дочку, влаштувала в дитячий садочок.
– Я ніколи не знала материнської ласки, мені так її не вистачає усе життя, – зізнається Ольга Яцик. – Коли мені було 10 років, померла бабуся, і я залишилася з двома дядьками-холостяками, яким було 30 і 35 років. Вони і вигодували мене. Сестричка жила в Люблинці з тіткою і батьком, а я – з маминими братами. Отак і росли, розділені і віддалені, як горох при дорозі.
Коли Оля закінчувала школу, помер один з дядьків.
Дівчина добре вчилася, тож після школи вступила в медучилище на Київщині. Адже там жили батькові родичі і старша сестра Люба вийшла туди заміж. Олі хотілося бути поближче до родини. Згодом поступила в Переяслав-Хмельницький педуніверситет на вчителя біології. Все ніби потроху почало налагоджуватися, але сирітська доля переслідувала й далі. На четвертому курсі навчання помер і другий Олин дядько, а згодом і батько. Дівчина лишилася круглою сиротою.
З чоловіком прожила лише пів року
Оля пішла вчителювати в Макарівську школу. Але тітка Ірина стала кликати племінницю в Люблинець, де стояла порожня батькова двокімнатна квартира. Дівчина приїхала, влаштувалася вихователем у школу-інтернат. Там зустріла свою долю – вчителя історії Андрія Яцика, за якого вийшла заміж.
– Здавалося, що нарешті і мені доля усміхнулася, – із сумом розповідає жінка. – Але недовгим було моє щастя. Через пів року після одруження воно закінчилося.
...Той злощасний день навіки закарбувався у пам’яті Ольги. Маленькій доні Валерії було лише дев’ять днів, як вона стала сиротою.
– Чоловік подзвонив і сказав, що приїде до нас в лікарню наступного дня, – плаче Ольга. – На серці була якась тривога, постійний неспокій. Вранці я зателефонували чоловікові, але той не відповідав. Подзвонила до свекрухи – трубку взяв свекор і каже: «Ми приїдемо до тебе і заберемо…» Думаю, чого мене мають забирати з лікарні, коли дитя ще не набрало вагу? Почали надзвонювати колеги і запитувати, як я почуваюся, чи мені щось треба. Врешті я не витримала і зателефонувала тітці Ірі, але вона лише розридалася у відповідь. Я зрозуміла, що щось трапилося з чоловіком. Увечері свекри (одягнуті в чорне) приїхали до мене в лікарню і сповістили, що Андрій попав під машину. Земля втекла у мене з-під ніг. Чому у мене така нещаслива доля? Чому моя донечка, якій лишень дев’ять днів, залишилась сиротою?
...Андрія Яцика поховали в рідному селі. У порожній батьковій квартирі проживають дві сирітки: мама й доня, яким так не вистачає чоловічої ласки і батьківського тепла. Добре, що свекри приїжджають до Ольги, щоб побавитися внучкою, привозять гостинці Валерії, не лишають їх, підтримують. Оля теж їздить до них на свята у гості. Спілкується також і з сестрою Любою.
Галина ОЛІФЕРЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!