Пісню «Волинь моя» нашого земляка співають в Канаді, Європі, Японії та Китаї
Наші публікації

Пісню «Волинь моя» нашого земляка співають в Канаді, Європі, Японії та Китаї

11 квітня, 15:30
0
2
Сподобалось?
2

Пісні «Волинь моя», «Мої ясени» одразу після народження стали відомими і пішли у люди. Їх співають на вечорницях, ювілеях, хрестинах, весіллях, у полі, в ресторанах. Випурхнули з душі волинянина, полетіли у світ – і тепер лунають по всій землі! А написав ці незабутні твори, які прославляють Волинський край, самородок з Горохівщини, наш волинський геній Степан Кривенький. Якби він дожив до сьогоднішніх днів, то 6 квітня разом з родиною, друзями, сотнями шанувальників святкував би свій 80-літній ювілей. На жаль, доля відміряла талановитому поету, композитору зовсім небагато. Його життя і творча іскра згасли раптово, як свічка, у 51 рік.

Мчав малим у музичну школу… на коні

Щоранку Леся Влашинець, донька Степана Кривенького, десятиліття збиралася на роботу під радіопозивні нашого краю: «Волинь моя, краса моя…» Щемить душа від того, що цю відому мелодію сотворив її тато. Подумки наспівуючи пісню, яка облетіла увесь світ, серцем відчуває його любов до музики, рідного села, України. І навіть її, доньку, назвав не Вітою, як хотіла дружина. «Буде Леся, як Українка», – сказав.

– Тато був скромною і дуже доброю людиною. Оця його доброта проходить через усе моє дитинство. Не пам’ятаю жодного разу, щоб на мене крикнув чи навіть підняв голос, – згадує Леся Влашинець, журналістка районної газети «Горохівський вісник». – І так до всіх людей. Ніхто не бачив і не знав, як він сердився. Просто хмурив брови і мовчав – тоді всі розуміли, що йому щось не подобається.

А вдався добротою у свою маму Євдокію, яка працювала ланковою. Батько Федір був головою колгоспу «Шлях Леніна» – строгим, мудрим господарником. Коли він приніс із фронту трофейну гармошку, спочатку на ній грав старший син Євген. А згодом і молодший на кілька літ Степан – ще маленьким хлопчиком сам навчився. Тоді батьки зрозуміли, що у хаті росте музикант, і записали його в Горохів у музичну школу.

– Тато не пропустив жодного заняття! – розповідає дочка Леся. – До траси їхав верхи на колгоспному коні, це кілометрів шість, а потім вже автобусом до Горохова. Згадував: «Мчав я на коні до музики, мов летів на крилах. А кругом були поля, густі пшениці, колосок горнувся до колоска, як у найгарнішій пісні слово до слова». Вже у класі сьомому старші хлопці брали його на плечі разом з баяном і крізь сніги несли на танці.

Степан КРИВЕНЬКИЙ з дружиною

Степан Кривенький віртуозно грав навіть на перевернутому догори інструменті! Вмів і на фортепіано, цимбалах, сопілці, бандурі, саксофоні, гітарі, скрипці, трубі. І навіть іграшкове піаніно в його руках звучало як справжнє!

З дівчиною посватав баян

Після Луцького культосвітнього училища Степан Кривенький прийшов працювати баяністом у рідне село Вільхівка на Горохівщині. У розпалі жнив виступав з агітбригадами у полях, навколишніх селах. Саме під час одного концерту і познайомився з Марією, яка стала його долею.

Дівчина працювала у селі Гектари завклубом. Готувала тематичний вечір. І треба ж так трапитися – на правій руці зробився величезний нарив, тому не могла грати на баяні. Марія була у розпачі: що робити?! Виручив заві­дувач районного відділу культури Микита Ліпич: «Не журися, у мене є такий баяніст – що хочеш зіграє!» І справді, Степан як взяв баяна, то одразу кожну пісню, кожен мотив вловлював на льоту.

Після того концерту хлопець пообіцяв Марії навідатися і полагодити старий інструмент. Та коли їхав на своєму моторолері, потрапив в аварію. У лікарні до нього, крім батьків, нікого не пускали. «Хто ви йому будете?» – запитала Марію медсестра. «Знайома», – розгублено відповіла. «Скажу, що ви його дівчина, бо інакше лікар не пустить». Коли Степан вийшов з медсестрою під руку, то дуже здивувався, навіть сльози зблиснули від радості: «То ти, Марійко!» Отоді дівчина зрозуміла, що хлопець теж небайдужий до неї. А коли одужав, то приїхав до Марії в село і сказав її мамі: «У вас четверо дівчат, віддайте одну мені». І невдовзі вони одружилися – обом минуло 27 років.

– Мабуть, я скоріше закохалася у його мелодії. Він так грав на баяні, що в мене душа переверталася! – згадуючи той вечір знайомства, зізнавалася журналістам Марія Климівна, теж уже покійна. – Бувало, грав звично, а іншого разу якесь дивне натхнення находило на нього, що та музика звучала надзвичайно, баян ніби сам співав у його руках – це було особливе піднесення.

Коли творив пісні, просто мовчав

Степан Кривенький був людиною незвичайною, жив музикою і піснею. Мовчазний, ніби добирав та обдумував кожне слово, що мав сказати. І ставав зовсім замкнутим, коли творив.

– Наприклад, підперши рукою голову, дивився ніби крізь телевізор. Ми вже знали, що не треба у ці хвилини його зачіпати – значить, пише, – згадує донька Леся.

Ці зворушливі моменти творчості дружина Марія Климівна помітила одразу після одруження. Якось обоє йшли у гості в сусіднє село. Жінка щось захоплено розповідала, а чоловік мовчав. «Стьопка, може, ти сердишся на мене?» – запитала. Ні слова, тільки щось мугикає. Раптом він заспівав: «Пливуть хмаринки над рідним краєм, шумить замріяна весна, вона про щастя мені співає, в мій край закохана вона».

Отак він писав. Бувало, серед ночі зірветься, бере папір, щось наспівує і записує. І навіть засинав під музику! Клав радіоприймач під подушку, робив звук тихішим – і щоночі те маленьке радіо грало до ранку.

Пісні свої не записував

Кривенький любив сидіти на березі ставка і дивитися на плесо, милувався волинськими краєвидами з вікна автобуса і любов до рідної землі вкладав у ліричні пісні, писав слова і музику. Вони настільки милозвучні, прості, що одразу ставали народними. Донька каже, що її старша колега Галина Лукашук під час навчання у Львові заспівала на конкурсі пісню «Вишиванка», вважаючи її народною, і лише на роботі у Горохові дізналася, що автор – Степан Кривенький.

– Пам’ятаю, мій колишній чоловік віз мене до себе у Карпати, у  поїзді по радіо звучала пісня «Ясени». Я запитала: «Ти знаєш, хто її написав?» Хлопець гордо відповів, що то їхній прикарпатський поет. І дуже здивувався, коли я сказала, що це мій тато. Згодом, гостюючи у Карпатах, мої батьки співали і «Ясени», і «Волинь моя». Люди з усіх гір сходилися слухати! – усміхається Леся.

А ще є «Молюсь на тебе, краю мій», «А я твоя земля», «Батьку мій», «Журавлі», «Пісня про Горохів», «А солов’ї співають про Вкраїну» та багато інших. І досі невідомо, скільки Кривенький їх створив, бо… не записував, усе тримав у голові. Родина, друзі, шанувальники вважають, що цих його ліричних творів близько шістдесяти. Лише після смерті Кривенького сім’я видала збірку з тридцятьма його піснями – тоді ж їх і зареєстрували, узаконивши авторство.

– Добре, що мама ще при житті тата завела товстий зошит. Казала: «Степане, давай я запишу слова, а ти ноти». Вона з любов’ю оформляла сторінки пісенника різнокольоровими фломастерами, малювала журавлі, квіточки, – розповідає пані Леся. – Тато встиг записати музику лише до кількох пісень: «Волинь моя», «Молюсь на тебе, краю мій», «Ясени».

Решту пісень поклали на ноти місцеві композитори, брали записи на радіо, телебаченні, деякі пісні лишилися не закінченими. Багато творів записали від сільських артистів. Бо їх найбільше виконував народний хор «Хлібодар», який Кривенький разом з головою колгоспу Володимиром Жигуном створили у 1966 році. У колективі було не менше вісімдесяти учасників, звичайних колгоспників. З концертами «Хлібодар» об’їздив Білорусь, Росію, Польщу, Грузію. Якось після концертів у Ленінграді у Кривенького виникла крамольна ідея: запитати, чи є в місті вулиця Мазепи та Денікіна. Перехожі знизували плечима, а поважний дідок з професорською борідкою сказав: «Изволите шутить, молодой человек? Таких улиц здесь не имеется. Это хорошо, что вы попали на понимающего шутки человека. Может случиться, что и у вас в Украине, и у нас в России еще назовут улицы именем своих героев».

Німці на яхті співали «Волинь моя»

Поліський краю дорогий,

Мені ти був колискою.

Озер блакить і синь лісів,

Для мене став ти піснею.

Волинь моя,

Краса моя,

Земля моя сонячна.

Та якби Степан Кривенький створив лише свою лебедину «Волинь моя», то став би відомим! Цю знамениту пісню він написав у 1977 році.

– Тато прийшов увечері до хати і сказав: «Я написав нову пісню», – згадує донька Леся. – Взяв баян, я скрипку, мама заспівала. Звучало гарно, ця пісня припала нам до душі, хоч моя улюблена була «Журавлята». Коли «Волинь мою» вперше виконував у Луцьку наш хор, весь зал аплодував стоячи. Ми й подумати не могли, що ця пісня облетить світ.

«Волинь моя» перекладена на польську, словацьку, російську, німецьку мови і навіть японську та китайську! Леся по Інтернету бачила відео, де пісню співають японці. До неї зверталася з Німеччини Галина Классе, яка просила дозволу перекласти «Волинь мою» німецькою. Хоча ще за Союзу волиняни чули, як у Болгарії, попиваючи пиво на яхті, цю пісню по-своєму виконували німці. А у Москві в ресторані мелодія «Волині» звучала зі словами «Кубань моя, краса моя, земля моя сонячна»!

У 1989 році, коли луцька футбольна команда «Волинь» стала чемпіоном України, пісню «Волинь моя» стали «крутити» з динаміків перед кожним домашнім матчем. Ця традиція існує й досі!

Гонорар з Канади забрали партійці

А як пісні Кривенького «Волинь моя», «Ясени», «Вишиванка» потрапили у вісімдесятих аж за океан – невідомо. У Канаді навіть вийшла платівка з ними. Дружина Марія Климівна, працюючи секретаркою у міліції, почула, що її чоловікові «йде великий гонорар» за виконання серед діаспори його пісень. А це було п’ять тисяч доларів – шалені на той час гроші! Лише після смерті Степана Кривенького сім’я дізналася правду про них. Водій одного партійного керівника розповів, що поета забрали до Львова і всю дорогу наказували відмовитися від канадських грошей, аби не потрапити до списку ворогів народу. І Степан Федорович, простий скромний чоловік, підписав папери, що відмовляється від гонорару на користь дитячого будинку. Додому привіз платівку із записом пісні «Волинь моя», яка прийшла разом з грішми з Канади, а історію з доларами назвав чиєюсь вигадкою.

Олена ПАВЛЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися