Петро БОЯРСЬКИЙ
Наші публікації

На могилі замордованого батюшки зцілюються люди

11 липня, 17:00
0
0
Сподобалось?
0

Паломники з усієї України, Білорусі, Росії їдуть у Залізці Зборівського району, аби вклонитися могилі новомученика Петра Боярського. Просять у нього зцілення для душі й тіла. Особливо людно тут на Петра і Павла та 17 листопада – день смерті молодого ієрея. У далекому 1993-му році його по-звірячому вбили на Запоріжжі, де служив у храмі. Петру не було ще й 21 року. Свою смерть він передбачив за життя.  

Тут каліки  викидають милиці

Знайти могилу Петра Боярського на кладовищі не важко – над нею височить ошатна капличка. Трохи сумні очі з портрета наче зазирають у душу кожному, хто сюди приходить. Тут завше багато квітів. Щодня сюди приходять його тато й мама. Хоча з часу смерті їхньої дитини минуло вже майже 28 років, біль втрати не стихає.

– Він якось приводив мене на це місце (воно було порожнім) і сказав: «Мамо, тут лежатиме священник». «Який?» – питаю. «Дуже молодий, йому буде тільки 20 з половиною літ». Якби ж я знала, що то він про себе говорить! – сльози бринять у голосі мами Надії.

Батьки пускають паломників у свою хату, де зберігається дерев’яний хрестик, якого син сам вирізав. Через нього приходить зцілення. Сліпі, помолившись на могилі ієрея, стали бачити, кульгаві йшли без милиць... Усі дива записані у книзі, яку зберігають батьки.  

Знахарка вигнала маму з хворим немовлям

Михайло і Надія Боярські прості сільські люди. Петро був особливий з дитинства. Мама народила його у великих муках. Хлопчик ріс хворобливим. Коли йому виповнилося рік і три місяці, самі лікарі порадили везти дитя до народних цілителів. Знахарка із села Глинне зустріла їх привітно і заспокоїла, що вилікує дитину, але доведеться приїхати ще. Коли ж Боярські привезли Петра вдруге, то жінка накинулася на них з порога з прокльонами. Кричала, що хлопчик нібито забрав у неї силу, що гроші не може взяти до рук, бо вони печуть вогнем. Задихаючись від люті, крикнула: «Геть з мого двору, щоб я вас тут ніколи більше не бачила! Когo ви мені принесли?!» Всю дорогу додому мати невтішно плакала: якщо бабка не прийняла, то її дитя скоро помре. У розпачі просила Бога дати її синові хоч двадцять років життя. Тоді вона думала, що це дуже багато. Згадала про цю молитву, коли сина не стало.

Петро ріс задумливим, мало говорив та не сміявся. Підлітком не ходив ні на дискотеки, ні в кіно. Бувало, візьме y мами хустку, нaкpиє нею голову і на всю хату промовляє: «Господі помілyй! Гocподі помілуй!» Старші лиш усміхалися на це і жартували: «Haш Петро священником буде». Якось ще в третьому класі він вразив неньку: «Мам, я довго жити не буду…» Ті самі слова він повторював ще двічі.

Після восьмого класу Петро вступив до сільськогосподарського технікуму. Вчився добре, його навіть обрали старостою групи. Щонеділі  приїжджав у Залізці, щоб піти до церкви. Після третього курсу син категорично заявив: буде вступати у семінарію. Став першим учнем Запорізького духовного училища.

Узяв шлюб на догоду батькам

Після закінчення навчання молодий чоловік приїхав до батьків просити благословення на чернецтво. Ті були шоковані. «Женись, – вмовляла ненька. – Діточки підуть, ми з батьком їх няньчитимемо». Петро змирився з волею батьків, і вони стали шукати йому наречену. Приїхав у п’ятницю перед Успенським постом, а весілля мало бути у неділю. В ту ніч мама Надія раптово прокинулась від чийогось голосу: «Bcтaвайтe! Що ви робите? Вона його не гідна! Не гідна!» Надія спершу подумала, що то їй спросоння щось примарилось. Та тільки закрила очі, знову той самий голос сказав ті ж слова. Проте обряд шлюбу все-таки провели. Одразу після одруження Петро поїхав на рукоположення. Свою ж дружину обіцяв забрати потім, а поки залишив її у батьківській хаті. Та недовго жила невістка у Боярських – через декілька місяців з’їхала. Тато й мама не знали, як сказати про це синові, й нарешті зважилися. Але Петро перебив: «Я все знаю. Прошу, не говоріть про неї».

Очі випалили паяльником

Рік служив отець Петро у храмах Запорізької області. До молодого священника потягнулися люди звідусіль. Пізніше згадували, що як батюшка виходив з чашею, обличчя його осявало таке світло, що віряни завмирали й опускали очі додолу. Ніхто і ніколи не бачив його сердитим чи невдоволеним. Отець Петро відмовляв собі у всьому, дотримувався суворого посту.

Те, що сталося у Токмаку, в голові не вкладається! 17 листопада 1993 року Петра Боярського по-звірячому вбили у найманій хатині. – У свідоцтві про смерть написано: «отруєння чадним газом». У нього ж голова була пробита, очі паяльником випалені, руки-ноги скалічені! – плаче мама Надія.

Які муки витерпів отець Петро під час своєї Голгофи! Його руки залишилися навічно стиснуті у хресне знамення, яким він осіняв себе. Розігнути їх ніхто не зміг, так і поховали. Коли молодого батюшку почали відспівувати у запорізькому храмі, над куполом з’явився яскраво-червоний стовп світла – саме Світлом Церкви називали отця Петра ще за життя. А як над труною священники читали Євангеліє, церква раптом сповнилася надзвичайним співом, який звучав цілу ніч! 

Ha дев’ятий день після смерті з Петром прощалися у його рідному селищі. Люди прикладалися в останньому цілуванні до його святої руки, складеної для хресного знамення. І всім здавалося, що Петро спить і тіло його не заклякло. Від нього йшов неймовірний квітковий запах.

Після смерті Петра Боярського справдилися пророцтва: його батько став священником, а про самого ієрея Петра дізнався весь світ. Саме такими були його слова при останньому прощанні з мамою. 

Коли ж запитала у матушки Надії, чи знають, за що вбили їхнього сина, відповіла:

– За благочестиве життя. 

Що ж, поки у цій смерті залишається багато таємниць.  

Наталка СЛЮСАР


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися