Викрадачка дитини обжилася у селі на Волині
Наші публікації

Викрадачка дитини обжилася у селі на Волині

28 серпня, 17:33
0
3
Сподобалось?
3

Щодня кримінальна хроніка жахає десятками злочинів, які стаються в Україні. «Колись такого не було», – кажемо і… помиляємося. Було. Просто новини про злочини дозовано подавалися у пресі, щоб не компрометувати радянський лад. Насправді всюди були і грабежі, і вбивства, і зґвалтування. Навіть викрадення дітей траплялися.

Про один з таких випадків розповів ветеран міліції, багаторічний начальник карного розшуку Камінь-Каширського району підполковник Панас Митчик. 

Панас МИТЧИК

Власне, він зі своїми підлеглими допомогли білоруським колегам розкрити резонансне викрадення дитини, яке трапилося у Брестській області у 80-х роках. І батьки, напевне, вже ніколи її не побачили б, якби не випадковість та професіоналізм волинських міліціонерів. Справа ця була на контролі у ЦК Компартії Білорусі. А ниточка від клубочка цього злочину потягнулася з камінь-каширського села Хотешів. Там місцевий чоловік привіз у село невістку-росіянку. Він частенько їздив на заробітки в Росію, і якось на вокзалі познайомився з молодою жінкою. Й одразу повіз наречену до батьків. Та погостювала трохи, обжилася, а одного дня обікрала довірливих родичів і щезла.

– Почали ми їх опитувати, а ніхто не знає ні її прізвища, ні адреси, звідки вона родом. Навіть жених. Просто взяв жінку з вулиці. Кинулися фото шукати – теж немає. Але свекруха раптом згадала, що вона знайшла якісь папірці, які невістка рвала й викидала. То були клаптики новорічних листівок, які жінка нащось підібрала. І так змогли прочитати адресу. Потім постраждалі згадали, що фотографувалися всі на свято, але знімків з ательє ще не забрали. Добре, хоч якась зачіпка з’явилася! За тією фотографією й упізнали злодійку та подали у розшук. І через два тижні її засікли у місті Малин на Житомирщині, – згадує Панас Митчик. – Виявилося, що ця жінка причетна до викрадення дитини в Білорусі. У Малин арештовувати злочинницю з превеликим задоволенням поїхали вже білоруські колеги, які нам дуже дякували. Невдовзі щасливим батькам повернули дитину, яку викрадачка відвезла аж у Тулу і віддала своїм родичам.

Така ж, напевне, доля чекала і на дівчинку з Хотешова, якби не щаслива випадковість і небайдужість місцевої мешканки. Перед тим, як щезнути із села, росіянка хотіла викрасти доньку родичів свого жениха. Була зима, стояв мороз, а вона вела на автобус дитину, легенько одягнену. Добре, що перехожа побачила й поцікавилася, куди це жінка в такий мороз веде дитя. І забрала дівчинку додому.

Срібну чашу із золотом ховав у хліві

Спокій провінційного Каменя-Каширського у 80-х порушила серія нахабних крадіжок. Обкрадали церкви, установи, магазини. У селі Ворокомле з місцевого храму поцупили навіть дуже цінну срібну чашу, яку передав цій громаді благочинний району отець Феодосій Кристецький. А вийти на слід злодіїв допомогли жіночі… труси.

– Так воно і було, не смійтеся! – продовжує свою оповідь Панас Митчик. – Якось ішов я по вулиці, як раптом перепиняє мене жіночка. Знала, хто я. І розказує, що у її сусідів живуть дві квартирантки. Коли вони вивішують випрані речі сушитися, якийсь чоловік постійно знімає з шнурка дівчачі трусики. Невже маніяк завівся? Десь у голові записав собі цю інформацію. А тут чергова крадіжка – поцупили новий мотоцикл у чоловіка. Приїхав ночувати до своєї коханки в гуртожиток ПМК, поставив його під вікном. Вранці вийшов, а мотоцикла немає. Почали шукати. І через трохи засікли схожий, але вже з іншими номерами. Спочатку власник віднікувався, та коли я пояснив, що він піде співучасником крадіжки, зізнався, у кого його купив. Взяли в розробку того чоловіка. Відмовляється від усього. І тоді я почав блефувати. Згадав про зняті трусики, – сміється Панас Якович. – Кажу підозрюваному, що за такі речі його на зоні швидко «оприходують». Раптом чоловік змінився на обличчі: «Я все розкажу, тільки не треба у протокол записувати про жіночі труси!» І зізнався у всіх резонансних крадіжках, що були в районі за останній час.

Той чоловік жив тихо, працював у міжколгоспному лісгоспі майстром з різьби по дереву. Як виявилося, він тричі по водостічній трубі залазив в універмаг. Але продавчині спочатку не признавалися, що пропадали речі: то хутро з пальт, то золото з ювелірного відділу. Боялися, аби нестачу на них не повісили.

– Під час обшуку у цього чоловіка знайшли срібну чашу з церкви, яку він заховав на горищі хліва у спеціальному тайнику. У ній – повно золотих виробів. Злодієм було завдано збитків на дев’ять з половиною тисяч рублів. Не вистачило якихось 500 рублів для розстрільної статті за крадіжку в особливо великих розмірах. Лише срібна чаша, покрита золотом, вартувала дві з половиною тисячі! Слідство провели оперативно, зібрали неспростовні докази і справу передали до суду. Без комп’ютерів, мобілок та іншої техніки такі «тихі» злочини розкривалися, слідство не затягувалося і в судах роками справи не розглядалися, – каже ветеран волинського розшуку Панас Митчик.

Подібних випадків у розшуковій практиці підполковника вистачить не на один детективний роман. У міліції він пройшов шлях від сержанта патрульно-постової служби (а починав на Петровці, 38 у Москві) до начальника карного розшуку рідного Камінь-Каширського району, віддавши справі вісімнадцять років життя. І ні разу зневажливого «мусор» на свою адресу не чув. А це багато про що говорить.

Ніна РОМАНЮК

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися