Лікарі прогнозували, що жити їй залишилося усього місяць
У селі Усичі Торчинської громади на Волині функціонує Дитячий будинок сімейного типу Алли та Івана Семенюків. Унікальне це подружжя тим, що бере до себе у родину діток, яких ніхто не хоче через їхні хвороби та зовнішні вади. Але в цій сім'ї з малюками стаються справжні дива.
У 24 роки дізналася, що більше не зможе народити
Вперше Алла з чоловіком вирішили усиновити дитя, коли жінці було усього 24 роки. На той час подружжя мало власну донечку, яка народилася внаслідок кесаревого розтину. Після цього лікарі повідомили Аллі, що власних дітей вона уже не зможе мати. Чоловік дуже хотів сина, тож подружжя вирішило прихистити дитину. Так у їхній сім'ї з'явився 4-річний Сашко, але не сам – із сестричкою Мар'яною, якій на той час було усього 2 роки. Рідних братика і сестричку ніхто не хотів розлучати. Ще один момент – дівчинка була дуже хворою, у неї був туберкульоз і онкозахворювання. Уже навіть пішли метастази. Лікарі сказали, що жити їй лишився усього місяць. Прийомні батьки повезли дитину на операцію в Інститут раку у Києві, де їй видалили пухлину. Потім пів року дівчинка лікувалася у тубдиспансері.
– Коли ми брали Мар'яну, я так схудла від переживання! Лікарка нам сказала, що їй залишилося жити місяць, вже навіть хімію відмінили, бо не було сенсу. Пішли метастази в організм, дитина доживала. Я переживала, що дитя помре у мене вдома, ото вже злі язики будуть говорити! Але я ніколи не могла подумати, що Бог зробить таке велике диво! Під час чергового обстеження лікарі сказали, що метастазів немає! Уявляєте? Зараз вона повністю здорова! – розповідає Алла.
Мар’яна - крайня справа
А ще жінка додає, що дівчинка неймовірно схожа на неї. З вигляду ніхто і не скаже, що вона не рідна.
Далі подружжя взяло у родину Марійку. Її ніхто не хотів брати через так звану заячу губу. Дитину уже тричі прооперували, тепер вона може жити повноцінним життям. Далі в сім'ї з'явився Михайло. Хлопчик дуже важкий по стану здоров'я. Не розмовляє, має епілепсію.
– Ми його возили по лікарях, де тільки могли. Коли ми його взяли, йому було 4 рочки. Він був памперсі. Але в нас йому стало трішки краще. У дитини поменшало нападів, він уже самостійно ходить в туалет. Він не може говорити, але ми навчилися його розуміти. Найбільше він любить тата – всюди ходить за ним, коли той порається по господарству. Засинає теж тільки з ним.
«Казали, що Богдана не ходитиме, а вона ганяє!»
Потім родина Семенюків в газеті прочитала про хлопчика Максимка, який в Дитячому будинку чекає на батьків. Діти самі запропонували батькам забрати його до себе в родину, а ті й погодилися. Тільки хлопчик побачив Аллу та Івана – одразу закричав: «О, мама і тато по мене прийшли. Забирайте мене!» «Ну як після такого не взяти дитину?» – усміхається жінка.
З Богданочкою
У квітні цього року у подружжя з'явилася 1,8-річна Богданочка. Багато подружніх пар приїжджали дивитися на неї, але ніхто так і не наважився її взяти – через зовнішні вади. З лівого боку у неї деформована голова.
– Їй було 1,8 місяця, але вона ще не ходила, не говорила. Лікарка мені казали, що, найімовірніше, вона вже не буде ходити. Ви знаєте, вона тепер так ганяє у нас по хаті, вона навіть стала говорити. 16 серпня їй виповнилося два рочки, і вона не просто ходить – вона ганяє! Чоловік ввечері прийде з роботи, то вона влаштовує йому концерт – вмикає музику, танцює, співає! Таке вона у нас хороше сонечко! – продовжує розповідь Алла.
А вже травні родина прихистила двох діток зі свого села. Їхніх рідних батьків позбавили прав на них. Це рідні братик і сестричка – Катя і Сергій. Дівчині 15 років, хлопцеві – 10. Катерина однолітка рідної доньки Семенюків – Влади. Алла з її матір'ю навіть в пологовому разом лежали. Тепер обох дівчат в родині називають двійнятками. Як розповідає Алла, діти самі дуже просилися у їхню сім'ю. Тож тепер у подружжя, окрім власної доньки, двоє усиновлених дітей і шестеро – під опікою. До слова, Аллі зараз 35 років, її чоловікові Іванові – 39.
І в Богдани, і в Максима є алкогольний синдром, який передався їм від матерів.
– Ці дітки навіть схожі між собою, бо коли мама аж 9 місяців п’є, головний мозок формується не так, як потрібно. В них маленькі очі. Дуже тонка верхня губа, їм дуже важко дається навчання, проблеми з розвитком, хворі внутрішні органи, – додає Алла.
На запитання, як подружжя зважилося брати хворих діток, жінка відповідає:
– Ви знаєте, і здоровим діткам потрібна сім'я, а хворим потрібна ще більше. Вони в родині, оточені любов'ю, стають зовсім іншими, ніби розквітають одразу.
А якби повернути час назад, чи зважилися б прихистити цих діток? – запитую.
– Зважилася б, – упевнено відповідає жінка. – Знаєте, мене часто питають, як так чоловік погодився на стільки діток? А я й сама ніколи не могла б подумати, наскільки хороший він у мене! Не просто погодився, а й любить їх усіх, мов рідних.
Родина щороку садить 2 гектари картоплі. Тримають свиней, птицю. Щоб діти їли все своє і натуральне! Як каже Алла, їхня велика родина не має ні в чому потреби, єдине бажання – аби усі діти були здорові…
Ірина Бура
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!