У церкві син на руках піднімав батька, щоб приклонився до ікони
У місті Рожище на Волині до шлюбу стало особливе подружжя. Степан та Євгенія Шевчуки вже п’ятдесят літ у парі, виховали дітей, діждались онуків та правнуків, і лиш тепер склали подружні обітниці перед Богом. До церкви наречений їхав на… інвалідному візку. А дружина ніжно тримала його за руку.
«Весілля було звичайне, радянське»
Степану Сергійовичу 71 рік, Євгенії Євгеніївні – 69. Вони пів віку прожили у парі! За плечима багато пережитого – і радостей, і печалей, і незгод, але сім’я усе витримала.
– Ми з Женею розписувались у Нововолинську 16 жовтня 1971 року, – згадує Степан Шевчук. – Бо жінка звідти родом. А я з Переспи. Яке весілля було? Звичайне, радянське. Мама – партійна, мала орден Трудового Червоного прапора, я партійний… Про вінчання тоді й не думали.
Працювало подружжя у Ковелі: чоловік – зварювальником, дружина – бухгалтером у банку. Виховали сина та доньку, одружили, провели до шлюбу онуків. Не раз Шевчуки були свідками вінчання рідних та знайомих, чули обітниці молодят, слова зі святого письма, які повинні укріплювати кожну пару на спільній життєвій дорозі. Але до серця так близько усе те не брали. Розуміння, що слід під Божим покровом вести свою сім’ю, прийшло, коли геть посивіли скроні.
– Так, ми усвідомили, що треба повінчатися, коли стали старші, – додає Євгенія Євгеніївна. – Хотіли приурочити таїнство до п’ятдесятиріччя одруження. А ще ж українська церква тепер світом визнана. Хочеться, щоб люди розуміли і цінували це.
Про своє бажання батьки зізналися дітям. Ті підтримали і взялися допомогти в організації свята. А троюрідна сестра Євгенії зголосилася вишити бісером рушник. Узор і кольори жінка вибрала дуже символічні, адже червоний – то споконвічний вияв любові до людини та життя, а синій наші предки вважали потужним оберегом від усіх хвороб та небезпек. Тож розквітла заповітна п’ятдесята дата у барвах традиційного українського весілля.
Вінчалися зі столітніми образами своїх батьків
– А ікони хто купував? – цікавлюся у наречених, і помічаю, як від спогадів у кутиках очей виблискують сльози.
– Це вінчальні образи моїх батьків, їм уже зі сто літ є, – розповідає Євгенія Шевчук. – На жаль, сімейне щастя тата з мамою було недовгим, бо батько рано загинув – мав лише тридцять три роки.
– І мої у парі недовго прожили, – додає Степан Сергійович, – теж батько молодим помер, а я в інтернат попав… А нам Бог, бачте, більше сімейного віку відміряв.
На вінчання Шевчуків у місто Рожище приїхала найближча родина. Святкування відбулося 24 жовтня. Перенесли торжество на тиждень, бо сім’я у траурі через втрату рідного брата нареченого (якраз минуло сорок днів). Таїнство проходило у храмі Преподобного Сергія Послушного. Усі із завмиранням серця дивилися на сивочолих молодят, які не для моди чи традиції, а за велінням серця прийшли сюди у таких поважних літах. Коли священник пов’язував руки рабів Божих Євгенії та Степана, обоє не зводили одне з одного очей. І у них було стільки відданості та любові!
Торжество вдома організували онуки
А гості втирали сльозу, бо кожне слово настоятеля храму отця Миколая Царика звучало неймовірно проникливо. Наречений від хвилювання весь час старався поправити свій піджак, щоб, бува, віск зі свічі не скрапнув на одяг. Не завжди вдавалося, бо ж окрім того, що втратив ногу й прикутий до інвалідного візка, має тремтіння рук. Дружина доторком долонь давала знак: «Не хвилюйся, усе добре». І коли зазвучали слова «Господи Боже наш, славою і честю вінчай їх», навіть у священника мороз пішов по шкірі.
– Справді, такого вінчання у нас на парафії ще не було. Коли перед вівтарем спускалася ікона й, аби батько зміг до неї приклонитися, син підняв інвалідний візок і допоміг татові поцілувати святиню. Це викликало неймовірне зворушення, – щиро каже отець Миколай.
Як і годиться, він дав нареченим настанови. Нагадав, що тепер вони несуть тягар недосконалості один одного, і мають це робити гідно, з Богом у серці. А ще – давати добрий приклад дітям. Прозвучало у храмі «Гірко!» А потім Степан Сергійович та Євгенія Євгеніївна приймали вітання вдома, де торжество для них організували онуки.
До речі, торік у храмі Преподобного Сергія Послушного вінчалася пара, яка прожила разом 25 літ. Просять про благословення на добрий початок сімейного життя в отця Миколая Царика й інші сім’ї, які давно живуть в державному шлюбі.
– Радію, що церква достукалася до їхніх сердець, – каже священник.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!