Люба Ярмолюк із села Залізниця, що біля Любешова, певно, вже й не думала, що зустріне свою долю. Їй минуло сорок літ, а у хаті не було ні господаря, ні дитячого сміху. Аж поки у село з циганами не прибився чужинець.
Діти розшукали батька
Іван Самуйлич колись був директором школи у білоруському Пінську. Мав там сім’ю, дітей. Але щось у його житті не склалося, став випивати, а потім покинув жінку з двома дочками та причепився до циган. Кочував з ними довго. Так до нього прізвисько Циган і приклеїлось. З Білорусі помандрували на Волинь. Осіли на якийсь час у Залізниці. Місцеві побачили, що Іван – чоловік непоганий, але у тій компанії може геть берега пуститись. Усе казали йому хлопці: «Лишайся у нас в селі – не пропадеш». Іван усміхався: «Знайдіть мені жінку – останусь». І знайшлася Люба. Люди попросили її готувати для Івана, і вона радо погодилася.
– Варила Люба йому по два блюда на день, – згадує односельчанка Ніна Чубейко, – а він усе їв і прицмокував. Бо була вона гарна хазяйка, дуже чистоплотна і трудяща.
Аж це у селі стали говорити, що Іван з Любою зійшлися. А потім побачили, що жінка… вагітна. Це ж яка радість у таких літах вперше стати мамою! А Люба один за одним народила своєму Цигану аж трьох діток.
– Вони усіх виняньчили та вивчили і разом глибокої старості діждалися, – розповідають у селі.
Хазяйновита Люба одразу велику господарку завела. Тримала по кілька корів та теляток, обробляла з чоловіком землю – з того й жили. А ще допомогла Іванові у школу вчителем влаштуватися, бо він за освітою був російським філологом. Шукала для чоловіка й підробітки, бо задумала розширятися – хату будувати. Виріс на обійсті гарний дім – взялись льоха мурувати.
І так роки бігли у сімейних буднях. Прийшла старість. Діти повивчались і розлетілися з батьківського гнізда. А Іван з Любою залишилися в селі одні. Раділи, що у парі. Став Іван частіше ходити до церкви. Завжди на службу Божу вбирав костюма, а вдома читав Євангеліє. У селі чули, що має аж шість Біблій!
Аж це одного літа прибігає Люба з ягід – й по сусідах, в плач: «Нема Цигана мого…» Грішним ділом подумала, що знову повіявся в мандри. А виявилось, батька розшукали діти від першого шлюбу, і поки жінки вдома не було, забрали його до себе гостювати. Повезли аж у Москву! Люба дуже сумувала за чоловіком. Не раз думка майнула, що вже не побачить його ніколи.
Хвору дружину носив на руках
Та Іван вернувся! Гарний, доглянутий, з гостинцями від рідні. «Не пущу більше від себе нікуди», – казала чи то жартома, чи всерйоз. А потім, бідненька, злягла – розбив Любу інсульт. Викликати дітей, аби гляділи немічну матір, Циган не став. І як люблячий чоловік усе робив дуже старанно. Пролежала дружина чотири з половиною роки. І ніколи ні скарг, ні пролежнів не мала.
– Гарно глядів, весь час на руках її підносив, перекладав з дивана на ліжко, аби Люба не втомлювалася, хотів, щоб їй було зручно, добре, – розповідає Ніна Чубейко. – А як вони у парі співали! Любі ж мову через хворобу відняло, говорити вона не могла. Але тільки Циган пісню зачне – вона підтягне. Не можна було їхньої мелодії слухати без сліз.
Коли лишився Іван вдівцем, забрав його до себе найменший син. Уже геть стареньким був. Ні про що інше не просив, лиш про одне: коли й сам віддасть Богові душу, щоб повезли його «спочивати» до Люби у Залізницю. Батькову волю виконали.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!