У Київській області в бою із російськими окупантами загинув лучанин Андрій Романов. Він боровся із загарбниками у складі добровольчого батальйону «Сонечко». Воїну було усього 33 роки.
9 квітня у центрі Луцька на Театральному майдані зібралися сотні людей аби віддати йому останню шану. Усі підходили до ритуального авто, де була урна з прахом Героя і прощалися. Згідно з волею загиблого, його тіло було спалене. Після прощання прах розвіяли у селі поблизу Луцька.
У воїна залишилася дружина та троє маленьких дітей, найменшому сину немає ще й року.
Останнє слово про Андрія сказав його побратим Андрій Чуйко:
– Був випадок, коли всі зрозуміли, що в Андрія дух справжнього воїна. Коли ми потрапили під перші обстріли, після бою всі ділилися враженнями, відчуттями і емоціями. Андрій же сказав тільки одне: «А я думав про борщ». Через декілька тижнів боїв ми отримали перші нагороди. Виконували різні спецоперації і кожного дня ризикували життям. Андрій був командиром нашого підрозділу. Останні події, які сталися, це була важка триденна операція, ми недосипали, недоїдали. Йшли танкові бої. Ми зачищали від окупантів Житомирську трасу. Проходили ліси і села, бачили смуту, яку сіє ця нечисть у нашій країні. На третій день ми вступили у вирішальний бій з бронетехнікою і десантом. Там героїчно загинув наш Андрій, який командував понад тридцятьма людьми. Для мене він лишиться братом і наставником на все життя.
Виступив перед присутніми і рідний брат Андрія – Олександр Романов:
– У мене багато що померло разом з ним, мені важко, але я маю триматися, бо в нього залишилися троє дітей. І я для них тепер батько. Він не любив, коли всі плакали. Він хоче, щоб ви всі зараз згадували його з посмішкою. Бо те, що ми зараз робимо (мається на увазі плач присутніх, – прим.), йому не подобається. Мій брат справжній Герой!
«Я дружина справжнього Героя і я щаслива носити прізвище «Романова», – з такими словами розпочала свою розповідь Анна Романова.
– Обіцяю йому перед вами всіма, що не буде жодного дня, коли я не згадаю дітям про нього. Про те, яким він був татом, другом, чоловіком. Ми завжди будемо його пам’ятати і він завжди буде нашим Сонечком, – завершила вона.
При цьому вона тримала у руках нагороду свого чоловіка.
Опісля церемонія рушила до села під Луцьком, де прах Андрія розвіяли за вітром. На тому місці рідні встановлять лавку та камінь із табличкою, аби можна було прийти, посидіти, згадати цю світлу людину і справжнього Героя.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!