Священик зі Львівщини замерз у російському концтаборі разом із дітьми
Наші публікації

Священик зі Львівщини замерз у російському концтаборі разом із дітьми

23 жовтня, 14:12
0
1
Сподобалось?
1

Доброта, щирість, самопожертва цієї людини вражає. Священник Іван Кипріян добровільно пішов на мученицьку смерть, аби полегшити страждання дітям-в’язням концтабору.   

З молитвою заходив у тифозний барак

Отець Іван Кипріян народився у Сокалі на Львівщині в аристократичній родині. До одруження та висвячення вивчився у Львові на композитора та диригента. У тогочасному музичному світі Іван Кипріян був знаний як автор першого підручника українською мовою «Основи музики», який і нині не втратив своєї актуальності. На священника висвятився у 27 літ. Усе життя служив Богові та людям. Він виховував своїх одинадцятеро дітей патріотами, бо сам ним був. У 62 роки залишив свою парохію у Немирові на Львівщині і став польовим духівником Української галицької армії. З нею пройшов весь її героїчний і трагічний шлях. Словом Божим підтримував галицьких юнаків під час прощання з рідним краєм 16–18 липня 1919 року і в дні страшної трагедії під час бою у «чотирикутнику смeрті». Так його прозвали через те, що українці опинились в оточенні білогвардійських, більшовицьких та польських військ. Четвертою «воюючою» стороною умовно називають епідемію тифу, від якої гинуло українське військо. Отець Іван з молитвою заходив у тифозний барак і підтримував нещасних. Після поразки українського війська залишився на великій Україні, проповідував слово Боже на Сході. Там його й схопили більшовики у 1920 році.

Ніс малечі цукрові ангелики

У сибірських таборах український священник пережив голoд, хвороби, знyщання і кaтувaння більшовицьких садистів. Отець Кухарик, який сидів у таборі разом з отцем Іваном, так про нього згадує: «Він був одним з наших праведників, хоч був брудний, обдертий і знаний як «номер 8986». Та Іван Кипріян був до цього готовий, адже дав обітницю Богу мужньо переносити страждання. Серце священника не витримало, коли у барак поселили  70 діточок, які мали нещастя народитися в таборі і ставали його в’язнями від народження до п’ятирічного віку. Це були нащадки «ворогів народу», чиїх батьків знищили. Після п’яти років їх кудись вивозили – вочевидь, у дитбудинки чи колонії для дітей політв’язнів. Та до того віку, як свідчать очевидці, мало хто з цих маленьких мучеників доживав, бо ці нещасні дітлахи отримували лише залишки їжі після роздачі харчів дорослим в’язням. Ходили обдерті, у лахмітті, хвороби і голод косили їх десятками. Були в бараку й божевільні та паралізовані діточки, покриті струпами та з роз’їденими ранами, такими, які ніколи не гоїлися. Єдиною «нянькою» й опікуном цій малечі був отець Іван. Він озивався до них лагідним словом, брав на руки, пригортав до грудей, розповідав їм байки та біблійні історії, вчив молитися. Священник випрошував їжу у дорослих в’язнів, носив знесиленій малечі теплу воду. Шукав лахи, аби зігріти найменших, які ледве навчилися говорити. Сам нічого не їв, бо всю свою пайку віддавав дітям. «Його лице було синє і жовте. Жовте там, де виднілась потріскана шкіра, а синє, де потріскали жили й починалося запалення. Ніс, зламаний ударом, був також синій, ніби чорний. На підборідді виднілися рани, що ніколи не гоїлися. Його очі казали всім, що то була людина, повна християнської любові», – так написав про Івана Кипріяна отець Кухарик.

Тих же, чия душа відлітала до Господа, сам хoрoнив, обережно несучи легеньке тiльце на руках. Обливаючись гіркими сльозами, священник шепотів молитви за yпoкій дитинки.
Усі дорослі в’язні дуже поважали отця Івана і допомагали, чим могли. Одного разу йому таємно повідомили, що енкaведисти забрали двадцять діток не для медичного огляду, а на смерть. Їх закрили у клітці без даху, аби зранку розстріляти. Нещасні ридали і кликали отця Івана. Садисти не звертали уваги на плач малечі. Увечері почалася сильна хуртовина. Незважаючи на це, священник вийшов з бараку, гукав до дітей, молив Ісуса і всіх святих допомогти йому знайти їх. І він таки почув їхній плач. Отець ніс діткам зацукрованих янголяток, аби полегшити страждання. Заметіль тривала чотири дні, тож розcтріл відклали. Коли хуртовина вщухла, кати побачили у клітці замерзле тіло отця Івана Кипріяна, обліплене задубілими дитячими трупиками. Ручку одного з хлопчиків священник тримав у своїй долоні, а поміж їхніх рук був затиснутий цукровий ангелик.

Це сталося у 1924 році, через шість років після створення в країні рад перших у світі концентраційних таборів. Отцю Івану було 68 літ. Родина про його мученицьку і жертовну смерть дізналася наприкінці 20-х років.  

Підготувала Наталка СЛЮСАР


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися