Село Радівка Калинівської громади, що на Вінниччині, й досі вражене тим, що сталося. Спочатку всіх огорнуло неймовірне горе: з фронту повідомили, що загинув їхній земляк Іван Болюбаш – перший із сорока мобілізованих. Стали до похорону готуватися – гроші збирали, труну вибрали, мали траурний кортеж зустрічати. Але на третій день у село прилетіла радісна звістка: Іван… живий!
«Воскрес» на третій день після «смерті»
Батьки воїна декілька днів не могли оговтатися від стресу. Дружина й мама уже пов’язали чорні хустини, оплакували, молилися за упокій душі. Зовсім недавно Іван приїжджав у відпустку, ходив по подвір’ю, копав криницю. А вже немає! Першим татові і мамі про його смерть повідомив молодший син Максим. Вони служать в одному підрозділі. Він з командиром відділення бачили, як місце, де був Іван, щільно обстрілювала ворожа арта. Здавалося, там ніхто не міг вижити. Тому у частині і підтвердили загибель воїна Болюбаша. Мовляв, героїчно загинув на Харківщині. І у той момент, коли батьки їхали на кладовище вибирати місце вічного спочинку для сина, пролунав дзвінок: командир повідомив, що помилка вийшла – Іван… живий. Рідні воїна плакали від щастя.
– Я чекав на них на цвинтарі, коли мені подзвонив наш депутат, який саме віз дружину Івана з міста. Ми спілкувались про своє, і раптом я почув жіночий крик, – розповів староста Радівської громади Валерій Пачевський. – Зразу подумав, що жінці стало зле. Але Анатолійович ошелешив: «Цезарович, Ваня живий». Після цього поклав трубку. Я зразу, якщо чесно, розгубився. Став дзвонити батькам, не знав, як і запитати. А вони кажуть, їм подзвонили і сказали, що син живий. Мій телефон не замовкав цілий вечір: люди телефонували і перепитували, чи правда це. Тоді, напевно, усе село пило чарку за здоров’я Івана, який «воскрес» на третій день після «смерті». Дива таки трапляються! Я просто не можу передати наш стан. У село ніби повернулось життя, а то всі чорні ходили.
Наступного дня рідним зателефонував і сам Іван. Він усіх заспокоїв, пообіцяв, що приїде. Але батько, колишній сільський фельдшер, весь час повторює: «Я чув його голос, вірю, що живий. Та поки не обійму свою дитину, страх, що втратив сина, не мине».
Повернувся з-за кордону, щоб захищати рідну землю
Болюбаші гарно виховали своїх синів. Хлопці росли роботящими, люди їх дуже поважали. Івана характеризують одним словом: добряк. У 2014 році молодий чоловік служив у військовій частині Нацгвардії. Як розповів Валерій Пачевський, був серед тих, хто звільняв приміщення Харківської ОДА. У результаті область не перетворилася на ХНР. У 2016 році на службу слідом за братом пішов і Максим. Після завершення контрактів брати стали звикати до цивільного життя. Іван вдруге одружився, три роки тому у них з жінкою народилася донечка. Чоловік пилинки здмухував зі своєї принцеси. Він узагалі дуже любить дітей. Спілкувався і опікувався 10-річним сином від першого шлюбу. Сини Болюбашів разом жили у батьківській хаті. Аби заробити на свою, їздили на заробітки. Один подався у Литву, інший – у Польщу. До початку вторгнення Максим якраз приїхав додому. Після 24 лютого пішов у військкомат. Іван теж поспішив з-за кордону боронити рідну землю. Дістався на четвертий день війни й одразу ж вирушив до брата у частину, яка у ті дні захищала Київщину.
Вони тримали оборону і звільняли міста та села поруч зі столицею. Потім їх перевели знову на гарячу лінію війни. Не завжди мали змогу подзвонити батькам, а Іван – ще й молодій дружині. Та рідні молилися і вірили, що брати виживуть. Адже вони один за одного горою. І раптом цей страшний дзвінок від Максима: «Іван загинув».
– Був обстріл. Побратими знайшли лише нагрудний знак Івана. Його ніде не було ні живого, ні мертвого. Але через важкі бої і втрати усі подумали про найгірше. Тож і дали знати рідним. Іван же спершу був непритомний. Потім прибився до іншої частини. Поки з’ясовували, що і як, минуло два дні, – каже Валерій Цезарович.
Радівка уже більше десяти днів щиро радіє. Тут люди усім українцям зичать, аби побільше так «помилялися» з новинами з фронту. І щоб ми швидше перемогли, а воїни повернулися до рідних живими і здоровими.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!