– Я візьму ще цю картину. – А я книжки. Це ж які рідкісні екземпляри! Можна вигідно продати! Ніна стояла і мовчала. У цей момент вона зрозуміла, що втратила сім’ю. Адже діти, яких виховала як рідних, тепер ділять батькову спадщину, а на неї дивляться вовком, ніби вона їм чужа.
– Та в тої Гальки ніколи ладу не було! – гукала сусідка Іра вслід соцслужбі, яка прийшла перевіряти, в яких умовах мешкає Галя – одинока мама з дитиною. – Та ви без попередження прийдіть. Малий голодний по селу побирається, дивитися боляче! Але її ніхто не чув.
Марія місила тісто на пельмені, уявляючи, як зустріне свого благовірного з роботи. Просила вчора на базар поїхати – не зміг, бо начальство, каже, перед святами геть лихе стало. Думала, прийде сьогодні раніше, а чорта лисого! Ні слуху, ні духу! І трубку на роботі ніхто не бере.
Галя нарешті закінчила свою роботу, вимкнула комп’ютер, і лише тоді зрозуміла – вона залишилася в офісі остання. «Ну, правильно, сьогодні ж Святвечір, сімейне свято», – сумно подумала. Якась іронія долі: з дитинства її найзаповітнішою мрією було вирватися з батьківського дому. І що тепер?
31 грудня завжди було особливим у сім’ї Ані та Колі. Вона неодмінно купувала нову сукню, а він дивував подарунками. Обоє вірили, що ніч, коли приходить новий рік, казкова, а бажання, які задумали, обов’язково збудуться. І на те були причини. Аня виросла у містечку на Донеччині.
Чи думала коли Ольга Григорівна, що старість зустрічатиме наодинці. Змолоду хотіла мати велику сім’ю, як мінімум, трійко діток. Та життя не склалося, як мріялося. Рано овдовіла, залишившись з кількамісячним Васильком на руках. Вдруге заміж не вийшла.
Олені важко давалась вагітність. Вже вп’яте вона носила дитя під серцем, та жодне не з’явилося на світ живим. Тепер знову був страшний токсикоз – нудота до запаморочення у голові, рвота. Щодня відчувала себе все гірше. Здавалося, маляті віддавала останні сили, а сама танула на очах.
Тієї січневої ночі Юркові випало чергувати на барикадах. Як тільки вийшов з Будинку профспілок, в обличчя відразу вдарив морозний вітер. «Б-р-р, яка холодрига!» – подумав і підтюпцем побіг до барикад – там хоч біля вогню погрітися можна.
– Мамо, чекай! Ми через день приїдемо! – кричала радісним голосом у трубку донька Леся. Ганя не тямила себе від щастя! Це ж п’ять літ, як Леся поїхала з Василем до Іспанії, щоб заробити грошей на весілля і хату. Відтоді дитину не бачила – лиш по комп’ютеру. Нарешті вертаються додому! – Миколо!
– Алло… Вибачте, мені потрібен Богдан. Я по оголошенню знайомств. Воно мене вразило… Той, кого назвали Богданом, поняття не мав, про яке оголошення йде мова, але підтримував розмову. Вікторія (так назвалася незнайомка) розказала трохи про себе. Її голос хлопця заворожив.
Мама Алли Зінаїда Семенівна ніколи не приховувала, що у її дитини немає батька. Не наділяла героїчними рисами і не розповідала про його величезну зайнятість. У дитинстві аж до сліз доходило.
Орися була дівкою видною. Хвилясті коси кольору міді та ясно-голубі очі притягували погляди не лише юнаків, а й дорослих чоловіків. Та всі вони їй були байдужі. А Вадик, єдиний, з ким хотіла бути, кого кохала усім серцем, між іншим якось сказав: «Не бути нам разом, Орисько! Я в бідноті жити не хочу.
Коли Марта виходила заміж за Петю, чула, що він – дивакуватий хлопець. Та тим пліткам не дуже вірила. Чудаками називала тих, хто в деталях розказував, як Петро вкрав у сусіда півня, щоб той його курочок потоптав – та ж вдома у нього є свій когут.
Оля жила сама у великому будинку з котом і собакою. Донька вчилася у Києві і навряд чи вернеться додому. А Олі хоч і 45 на носі, а так хотілося мати ще одну дитинку, щоб не бути самотньою. Тому найближчим подругам сказала, що проведе ніч з першим-ліпшим чоловіком, який не буде їй огидним.
Ніна у найдрібніших деталях запам’ятала, як йшов від них тато. Мама заливалася сльозами, згорблена і нещасна, а він сновигав туди-сюди, складав речі і зі злості відіпхнув меншого братика, який ще тільки вчився ходити. Це було неочікувано, бо загалом до цього часу жили вони спокійно.
А він їх мало у поліцію не здав! Дід Павло щотижня строчив у районку доноси на своїх сина і дочку: «Змилуйтеся надо мною, пришліте корєспондєнта. Син замучив, б’є мене каждий день, душить.
Серед ночі дзенькнув мобільний. Алла спросоння аж затремтіла – так боялася несподіваних нічних дзвінків. Тремтячими руками схопила телефон. Глип – повідомлення від дочки. Відкрила – і аж завищала від радості. – Здуріла чи що? – гаркнув чоловік. – Наша Настуня заміж виходить! Подивись!
У селі до зустрічі гостей Микитасі готувалися, як до весілля. Закололи кабанчика, ковбас накоптили, сальця, як Сергій любить. Це ж син з невісткою п’ять років не приїжджали додому! Як подався служити на Далекий Схід з молодою дружиною – так жодного разу не вибрався у відпустку.
