Віра у свої майже сорок літ досі не знала справжнього жіночого щастя. З першим чоловіком прожили всього кілька місяців – і розбіглися. Сімейне життя одразу не склалося, тож вирішили одне одного не гризти. З другим промучилася цілих п’ять літ.
Весіляни їли-співали, а дідові ті наїдки у душу не лізли. Зіпершись на палку, сидів на лавці і спересердя поглядав на наречених. Тарасик заглядає в очі тій розмальованій молодусі, а вона ще й фиркає, копилить губи, шипить, як зміюка. І це на весіллі! А що ж буде далі?!
Тітка Ганя була шанованою людиною в селі. Вона єдина відважилася на п’ятеро дітей. За що й пишалася званням «Мати-героїня». Троє дочок та двоє синів виплекала-виколисала.
Роман повертався автомобілем у Рівне зі столиці. Хурделиця лютувала на славу, та й мороз вдарив добрячий.
– Що ж, їхатиму сьогодні сам, – мовив до себе. Він завжди брав попутників. Чомусь подобалося вести задушевні бесіди з випадковими пасажирами.
Настя давно перестала звертати увагу на походеньки свого чоловіка. Втомилася від постійних сварок, пролитих сліз. Розуміла, цим тільки вбиває власне здоров’я. А воно потрібне, бо підростає маленька Мілена.
І разом з нею купила смерть
Соня незворушно дивилася на свою парчову хустку. Не зводила з неї погляду? і аж мороз йшов по шкірі: як чорна хустка так могла до нестями подобатися?! Лише тепер, після стількох бід, у неї ніби пелена з очей спала.
– Вітаю, у вас хлопчик, три вісімсот. А який руденький! Як сонечко. Щасливим буде. Прикмета така є, – щебетала акушерка, кладучи Юлі на живіт маленьке тільце. Молода мама щасливо усміхалася. «Мій золотий», – ніжно прошепотіла.
Літній вечір пронизав гучний скрегіт гальм. За мить почувся глухий удар. Ще секунда – і село здригнулося від крику:
– Даринко-о-о-о!!!
Якийсь чоловік вибіг зі свого подвір’я і навколішки впав біля залитої кров’ю дівчинки.
Андрій і справді любив Марічку, допомагав її матері, бо батько помер ще молодим. І коли прийшла повістка в армію, вирішив зробити заручини.
– Навіщо поспішати? – дивувалася Марічка. – Я й так тебе дочекаюся.
– Щоб усі знали, що ти тільки моя. А коли вернуся, одружимося.
На старості дід Олексій та бабця Зося геть немічними стали. Нема тут що дивуватися – літа. Бог дав, що до вісімдесяти обоє дожили. При пам’яті, ходячі, от тільки здоров’я та рух уже не ті.
Олег Михайлович неквапливо прогулювався власним невеличким обійстям. Як же хороше! Перші дні травня радували теплом. Чоловік тішився, що над розквітлими яблунями літають бджоли. «Садок цього року дасть файний врожай, буде чим внуків зимою пригощати», – подумав господар.
Коли Віта виходила заміж, свято вірила: ось воно – справжнє кохання на все життя. Бо без свого Валентина не уявляла й миті. Певно, тому й наполягла сина назвати Валиком – бо любила це ім’я безмежно.
На випускний до Юри зійшлися не лише родичі та друзі, а й сусідка тітка Марія. Лунала музика, хтось розчулено хлипав, а вона дивилася на змужнілого школяра і тихо зітхала.
– Він мені зраджує. А я, дурепа, ніяк не вірила, коли медсестри у відділенні шепотілися, – по обличчю Світлани текли два нестримні струмочки гірких сліз.
Скільки Ігор на неї не витріщався, та так і не зміг віднайти у цій доглянутій вишуканій жінці бодай щось від колишнього дівчиська. Замість неслухняних довгих кучериків – стильна зачіска. Колір волосся зовсім інший. І очі. Тепер вони не пускають бісики, а випромінюють впевненість і спокій.
– Тату, ти скоро з війни приїдеш? – крізь сльози запитував маленький Данилко.
– Аж під Новий рік. А що таке?
– Мене дядько Володя б’є. І мамку він цілує. А від нього так цигарками тхне, що я спати не можу.
У Віктора все перевернулося у душі.
Леся бігала у лікарню щодня. А одного ранку Олег її не дочекався. Стривожено виглядав у вікно, дзвонив, та її телефон був вимкнений. Так до вечора й не прийшла. Цікавився у її подруг, чи не знають, де вона. Казали, що бачили у гуртожитку, але де ходить, не мали поняття.
Десять років Василь з Дариною зводили свій півтораповерховий розкішний дім. Стільки намучилися, а коли обставили сучасними меблями та повісили дорогий тюль на вікнах, село облетіла новина: «Розлучається Василь з жінкою».