– Танько! Ану марш у магазин… – голосно гикаючи, мама ледве ворушила п’яним язиком.
– Мені вже не хочуть продавати… – зі сльозами на очах відказала дівчинка.
– Нічо, попроси, жерти хочеться.
Мама, скуйовджена, задута, лежала на ліжку в купі брудного ганчір’я, яке колись було блакитною постіллю з дрібними синіми квіточками. Маленька Таня миттю знайшла якийсь дірявий пакет, взула завеликі старенькі чобітки, які з жалю принесла сусідка, і, ледь переставляючи ноженята, почвалала до магазину.
***
Тут, як завжди, було людно. Хто приїхав хліб купити, хто по який гостинець для дітей, хто просто тинявся, попиваючи із самого рання пиво. Побачивши маленьку Таню, продавщиця Вєрка спочатку зло зиркнула: знала, що випрошуватиме продукти «на запись». І кожного разу жінка клялася собі, що більше не продасть, бо заборгувала та сімейка не одну сотню. Але коли дівчинка благально просила очима, повними сліз, серце від жалю тьохнуло – буде дитя голодним.
– Що тобі? – невдоволено кинула, знаючи наперед.
– Тьоть, олію треба, муку… Грошей нема.
– Бо твоя мати все пропила, – гаркнула. Але, важко зітхнувши, все-таки поставила на стіл харчі: – Передай матері, що то останній раз. Ще раз прийдеш – викличу участкового, хай розбирається.
Кивнувши, Таня швиденько заховала продукти у дірявий пакет і весело поспішила додому – мама напече коржиків. Йшла дорогою і зустріла своїх однокласників-сусідів. Вони якраз сиділи на лавці та наминали пахнющі, ще гарячі пироги. У животі так бурчало від голоду, що Таня не зводила свого жадібного погляду з пиріжків: уже давно не пам’ятала їх смаку. В носі лоскотав запах випічки, що аж слинка текла.
– Ще наврочиш, – діти по-дорослому сказали і відвернулися.
Добре, що якраз на дорогу вийшла їхня баба і простягла Тані миску, в якій красувалися гарячі жовтобокі пироги:
– На, дитино, поїж...
***
Мама часто зникала, бувало, на день-два, бувало – на кілька ночей. Або приводила п’яну компанію додому. Коли у хату завалювалися захмелілі чоловіки, неголені, смердючі, у брудних фуфайках, Таня ховалася в кімнаті і, як мишка, тихо сиділа на своєму ліжку. Боялася навіть вийти в туалет, було, що не витримувала і спала у мокрих штанцях. А той гамір, коли дядьки з мамою всідалися за стіл і пиячили, втихав лише під ранок.
Не раз навідувалися міліціонер з головихою, але мама, отверезівши, падала перед ними на коліна, плакала гіркими сльозами, клялася, що то востаннє. Отоді Таня чула, що матуся дуже її любить.
– Ага, любиш, – сердито бурчав міліціонер. – Гроші любиш. На них ти, мати-одиначка, і живеш.
– Подивися на себе, на кого ти схожа? – повчала її тьотя-головиха. – Пом’ята, синя, обшарпана… А яка ж гарна дівчина була!
– То все Вітька винний, – кожного разу мати згадувала якогось чоловіка. – Він мені життя поламав. Дитину змайстрував і втік.
А коли мама народила маленького братика, у хаті настав мир та спокій. Вона тоді вигребла увесь непотріб, спалила на городі, побілила кімнату і кухню, помила – хата аж засяяла. Було наварено, напечено. Таня обнімала матусю своїми рученятами, цілувала її коси. Але той рай тривав усього місяць. Далі мама знову пішла у запій. Таня пеленала маленького братика, варила йому кашку – підсовувала табуретку до плити, щоб дістати.
Одного ранку до хати зайшло багато людей. Вони були сумні та весь час відводили погляд. З їхньої розмови Таня зрозуміла – мама померла. Її, замерзлу, вранці знайшли під ворітьми. Всього кілька кроків не дійшла до хати. Головиха, плачучи, обнімала Таню, колихала малого братика, який чомусь верещав не своїм голосом.
У ту ніч до дітей прийшла баба. Таня довго не могла заснути, все плакала за мамою. Врешті її зморив міцний сон. Наснилося, що до неї прийшов Бог. Узяв за руку її та меншого братика Павлика і повів до воріт. Таня придивилася: то була хата хрещеної. Стукав Бог у хвіртку, грюкала щосили і Таня, але хресна не відчинила. Тоді Господь запитав: «Дитино, що ти найбільше хочеш?» – «Сім’ю». – «Будеш мати». Тільки Бог відповів – і Таня прокинулася.
Дівчинка і через десять років до подробиць пам’ятала мамин похорон. Зібралося багато народу. Таня стояла біля труни і голосно схлипувала, смикаючи мертву маму за рукав, усе просила: «Встань…» Від цих слів жінки плакали, навіть чоловіки не стримувались і витирали сльози. Та мама не піднялась. А ще дівчинка добре запам’ятала один момент. До хрещеної підійшла головиха, щось їй довго говорила, а та мовчала, хитаючи головою. «В мене своїх троє! Треба їх піднімати!» – нарешті хрещена сердито крикнула. Так справдилася перша частина сну.
***
Таня вже втомилася кожного разу виглядати нових «батьків», коли в інтернат приходили чужі люди. Як й інші діти, підбігала до незнайомих, чіплялася за руки, зазирала в очі та благально питала: «Ви будете моєю мамою?» В такому очікуванні минув рік, але ніхто її та братика так і не забрав.
І раптом одного дня, коли за вікном світило весняне сонечко і розтавали останні кучугури, в інтернат прийшли чоловік із жінкою. Таня за прочиненими дверима почула, як вони розповідали, що сім’ю сюди привів… Бог у сні. Аж затріпотіло сердечко: невже прийшли по неї і братика? Щоб до тієї гарної жінки з добрими очима не підбіг хтось інший, Таня схопила з ліжечка Павлика і вибігла у коридор. Жінка із сумними та добрими очима враз озирнулася. Перед нею стояла акуратна гарненька дівчинка – ще сама дитина, а тримала перед собою білявого хлопчика.
– Ми хочемо цих, – вказала пальцем гостя.
– Та що ви, – директорка інтернату перелякано схопила відвідувачку за руку і голосно прошепотіла: – Це діти алкоголічки.
– Тим більше, – стояла на своєму жінка. – На мені великий гріх.
***
Так Таня вперше зустрілася зі своїми новими батьками. А через трохи часу разом з братиком потрапили у їхню сім’ю. Дівчинка старалася бути слухняною, чемною, доброю, цьому вчила і малого Павлика. Дуже тішилася, що нарешті має маму й тата. Так збувся її сон, який став найбільшою мрією. Кожного разу вона не соромилася казати новим батькам, як сильно їх любить. І це було щирою правдою.
Відтоді минуло багато років. Таня давно виросла, вчиться в інституті і вийшла заміж. Названі батьки зробили їй гарне весілля, на якому гуляла уся їхня родина. І коли Таня подарувала їм онучка, вперше наважилася запитати, про який гріх мама казала в інтернаті.
– Я зробила два аборти, – зізналася вона. – І мені приснився сон. Бог привів у інтернат і сказав: дай нещасним дівчинці та хлопчику свою сім’ю. Тоді я, мабуть, побачила вас…
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!