Кохання почалося з… милостині
Невигадана історія

Кохання почалося з… милостині

24 грудня 2017, 14:58
0
3
Сподобалось?
3

– Та щоб тебе шляк трафив! – горланила на всю вулицю тітка Женя, волочучи за комір сина, що ледве тримався на ногах. – Оце Господь синочка послав, оце кара на мою бідну голову!

Вона втомилася від постійних пиятик Андрія. Мати проклинала сина, на чому світ стоїть. Від того хлопець ставав ще більш байдужим до життя і йшов світ за очі, аби дужче залити своє горе.

 «Втюрився» у шефову коханку

Він мав за плечима хорошу освіту, влаштувався на престижну роботу, та в одну мить життя пішло коту під хвіст. А почалося усе з Маші, колежанки. Вона теж прийшла на фірму з університету. Проте брала штурмом роботу не знаннями, а одним місцем. Шеф поблажливо ставився до її постійних запізнень, закривав очі на прогули. Бувало, на нараді гримне на Машу при всіх, аж запіниться зі злості, а увечері вже веде дівчину кудись під ліктик на каву. Чим закінчувалися їхні посиденьки, усі здогадувалися. Особливо після того, як одного разу в офіс, наче фурія, влетіла шефова дружина й влаштувала розгон. Та привселюдний скандал зовсім не вплинув на директора – він як віявся вечорами з ким хотів, так і далі це робив. Правда, вже не з Машею. Тож дівчина змушена була шукати того, хто далі прикриватиме усі її грішки. Цим бовдуром і став Андрій.

Як він повівся на цю аферистку, ніхто в офісі зрозуміти не міг. Колеги відверто казали Андрієві:

– Та май ти хоч якусь чоловічу гордість! Вона з шефом шури-мури крутила, а тепер з тебе шнурівочки в’яже. Нащо тобі той затасканий «секонд-хенд»? У нас є Оля, Ілона, Світлана – дівчата незаміжні, хороші. Придивився б краще до них. Он, Олі ти точно подобаєшся.

Та Андрієві душа лежала тільки до Маші. Особливо після того, як та одного вечора попросила хлопця допомогти їй з документами. Потім так йому «подякувала», просто на робочому місці, що від блаженства мало не втратив свідомість. Це відчуття тягнуло до дівчини магнітом. Він швидко став Машиним рабом – робив усю роботу за себе і за неї, а вона й далі дозволяла собі прогули. Тепер перед директором за кохану просив Андрій.

Пішов у двірники

Тітці Жені Маша ой-як не подобалася. Вона не раз повторювала синові:

– Ти іншої хвойди, пристойнішої, собі знайти не міг?

Андрій вигороджував дівчину, переконував, що мати помиляється. Поки одного разу не застав її з іншим. Маша прогулювалася з високим, поважного віку незнайомцем торговим центром. Мала на плечах накинуте дороге хутряне манто. Супутник тримав дівчину за талію, шепочучи щось на вухо. І за мить вона вже так пристрасно його цілувала, що Андрій з відразою відвернувся. Він усю ніч обдумував, якими словами розпочати з Машею розмову, як делікатніше їй зізнатися про те, що бачив. Та такої нагоди хлопцеві не випало. Наступного дня дівчина не з’явилася в офісі, а увечері на секунду забігла в бухгалтерію за розрахунковими. Андрій від знайомих чув, що переїхала з новим залицяльником, який її обожнює, в інше місто.

Тоді й полетіло все шкереберть, бо ні про кого іншого Андрій навіть думати не міг. Після роботи йшов у найближчу забігайлівку перехилити кілька чарок горілки. Добряче захмелівши, повертався додому, і в його очах постійно стояла Маша – її кучері, грайливий погляд, пухкенькі губи, які робили з ним дива. Напідпитку він ніби знову поринав у ті миті блаженства, а прийшовши до тями, шукав чергові сто грамів, аби продовжили його «сон». Став перехиляти чарку просто на робочому місці – і його дуже швидко звільнили. Куди було податися молодому п’яничці? Ніде таких з розпростертими обіймами не чекають. Зміг влаштуватися лише в жек двірником.

Зранку мів вулиці. Та тільки здавав зміну – біг до першого бару, що відчинявся, і пив. Коли грошей не вистачало – купував на базарчику у бабусь «паленку». Від неї потім страшенно боліла голова, вивертало шлунок, та відмовитися від напасті не міг. Його сковувала страшна залежність. Мати дивилася на сина, й очам повірити не могла, що така біда сталася з її дитиною: спитий, небритий, смердючий… Не раз шукала його вечорами по вулицях, аби під руки дотягнути додому. Боялася, щоб хто не скалічив чи взимку на смерть не замерз. Зрештою і їй усе це остаточно набридло, і вона махнула рукою:

– А, будь що буде… Скільки вже можу тягнути те все на своєму горбі.

Відтоді стала сина так пиляти, що він почав з дому йти на кілька днів, а потім і взагалі зник.

Несподівана зустріч

Андрій же настільки опустився, що пішов під церкву милостиню просити!

– Дивись, яке молоде, а вже синє, – більшість кидала докори в його адресу.

Та йому до тих слів було байдуже. Розгублено дивився у натовп, що проходив повз храм, і кожному намагався під носа підсунути свою баночку з-під консерви, аби кинули хоч кілька копійок. Коли бачив, як хтось виймав з гаманця купюру, аж руки трусилися. Нарахувавши двадцятку, кидав свої «заробітки» і біг по чекушку. Напившись, повертався назад під храм, щоб заснути на лавці у сквері.

Якби не Оля, колега з попередньої роботи, певно, таки пропав би Андрій. А дівчина випадково звернула увагу на безхатька, що сунувся, хитаючись, перед нею.

– Поступіться, пройти не можна, – голосно сказала йому у спину.

І коли той обернувся, сп’яну не розчувши, що від нього хочуть, Олі аж заціпило: в обшарпаному волоцюзі вона впізнала Андрія.

– Дамочко, дайте п’ятьорочку, – попросив той, досі не впізнаючи недавню колежанку.

Оля дістала з гаманця п’ять гривень. Простягнула купюру Андрієві, і він щасливо засунув її у кишеню своїх засмальцьованих штанів. Хотів уже йти, та дівчина спинила.

– Не впізнаєш? Я Оля, ми разом працювали, – почала розмову.

Андрій знітився. При згадці про роботу в очах знову промайнула постать Маші, її кучері та пухкенькі губи. Від тих спогадів аж розплакався.

***

Оля не покинула Андрія напризволяще, привела його додому, відмила, нагодувала, одягнула. І перед нею знову стояв той самий хлопець, до якого ще не так давно тягнулася душа. Скільки вона виплакала через те, що Андрій не звертав на неї увагу, а зв’язався з вертихвісткою Машкою. «Тепер щастя свого не проґавлю», – була впевнена.

Вона стійко витримала усі випробування: запої, кодування і зриви, повторне лікування, і врешті святкувала перемогу. Андрій перестав пити й одного разу сказав таке омріяне «люблю». Тепер у подружжя невеличкий, зате власний бізнес, двійко дітей. Мають свій дім, у якому доживає віку й старенька Андрієва мати. Про Машку чоловік уже, мабуть, й не згадав би, якби… одного разу не побачив її під церквою, де колись стояв сам. Нещасну, обшарпану, з банкою з-під консервів, на дні якої лежало кілька монет. Дістав сотню, вкинув їй і поспішив геть. Не від жалюгідного її вигляду тікав, а… подалі від гріха.

Наталія КРАВЧУК, Львівська область

 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися