або Як баба Ганя кавалерів у газеті шукала
Зима, то була найгірша пора для самотньої бабці Ганни. Не тому, що снігами все заметено, а тому, що довго й нудно тягнуться одинокі вечори. Добре, що газет різних багато передплатила. Любила читати про долі, як ото люди сходяться, пару знаходять. А ще вельми цікавилася оголошеннями «Самотнє серце». Бачила, що багато файних чоловіків такі ж билини в полі, як і вона. І якось наважилася першою познайомитися.
Перший: «Хочу жінку для любові»
Голос цього кандидата сподобався Гані одразу. Не старечий, а лагідний, бархатистий. Говорив, ніби бальзам на душу лив. Виявилося, Петро на п’ять літ молодший, тобто десь шістдесят з хвостиком має. Баба Ганя як справжня жінка не зізналася йому, що незабаром їй сімдесят стукне.
– О, ми майже однолітки, – прощебетала.
Розповіли кожен про свою долю. Вона – про те, що дочка вибралася далеченько, у Дніпропетровську область. Навідується лише раз на Пасху. Він – про дружину-зміюку, яка втекла з коханцем аж у Росію і сина із собою забрала.
– Зараз живу в батьківській хаті разом з двома братами. Вони мають свої сім’ї, тож я ніби зайвий виходжу. От і шукаю половинку, до якої можна вибратися, – чесно розповів чоловік. – Я будівельник, маю золоті руки.
«Ото пощастило, бо у мене хлів валиться, а нікому помогти», – сяяла в думках Ганька і вже уявляла, як разом з Петром наводитимуть лад у господарстві.
– А опишіть себе? Які параметри маєте? – наступні запитання трохи ошелешили пенсіонерку.
– Параметри? – задумалася, оглядаючи свою пишну фігуру з вагою десь так під сто кілограмів. – Та які параметри? Нормальні. Все при мені…
– Чи вважаєте себе сексуальною? Бо я люблю файних жінок. Мені тре любові, – впалив прямо в лоб.
«А мені тре хліва ладити», – подумавши, мало не бовкнула баба. Ще кілька хвилин поговорили ні про що і зрозуміли, що їхні погляди на спільне життя баби й діда кардинально відрізняються.
Другий: «Має дітей глядіти і на городі все робити»
Незважаючи на першу невдачу Ганя не розчарувалася, а навпаки, набралася азарту. Чого ж інші чоловіки шукають? Не всім же секс треба в такі літа. І повела пальцем до номера наступного кандидата.
Микола мав уже сімдесят. Жив у Рівненській області. Втомлений голос, зневірений у житті. Одразу повідомив, що не переїзд не згідний, бо має в хаті двох синів, які ніяк не оженяться й до чарки заглядають. Навіть не розпитав у Гані про неї, а почав нити:
– Мені треба дітей пильнувати, щоб хати не рознесли. Не пропили всього майна. А ще я три гектари землі маю. Коня, дві корови. Коли сини тверезі, то помагають, нічого не скажу. Але мені так обридло готувати їсти, на городі порпатися. Грядки садити і полоти. Корів доїти, сир відігрівати. Доводиться й вареники тим лобурякам робити. Не чоловіче це діло. То жінка має робити. Маєш поняття, що таке мотика? Бо мені ледарки не тре. Хочу роботящу, щоб помагала!
– А як у мене здоров’я нема на гектарах робити? – ледве встигла вставити жінка.
– То вмирай, чого видзвонюєш? Порядним чоловікам голову морочиш? Якась дурна баба… – розсердився другий кавалер і кинув слухавку.
Третій: «Влюбився в тебе навсігда»
На тому були б і завершилися пошуки кандидатів у чоловіки, але через тиждень баба Ганя вирішила зробити третю спробу. Бо вірила, що три – щасливе число. Іван жив у райцентрі. Вдівець. Діти виїхали у Польщу.
– Сам, як палець. Правда, мав сожитєльніцу. Вона вже літ п’ять як померла. Похоронив. Все як положено.
– Я після смерті чоловіка так нікого й не мала, – і собі почала виливати душу пенсіонерка.
Обоє не зогледілися, як проговорили більше години. Іван не питав про параметри, не казав, що йому наймичка потрібна. Зідзвонювалися кілька разів у день. І щаслива Ганя похвалилася подругам, що за оголошенням у газеті знайшла діда. Через місяць спілкування Іван наважився напроситися у гості.
– Ой, як же його приймати? Що наготувати? – допитувалася то в однієї товаришки, то в іншої. До зустрічі готувалася, як до весілля. Стіл накрила шикарний, навіть пофарбувала сиве волосся задля такої події. Коли побачила біля хати якогось згорбленого діда у кролячій облізлій шапці з рябою порваною торбою, подумала, що то якийсь жебрак ходить.
– То тут Ганя проживає? – перепитав, схилившись на паркан.
– Яку тобі Ганю треба? – аж рукою махнула, щоб відігнати міцний запах горілки, яким пропах чоловік.
– Ну, ту, що я по телефоні балакав, – посміхнувся беззубим ротом.
У жінки й мову відняло. Ото дождалася жениха! Оглянулася кругом, щоб ніхто із сусідів не побачив. Дід вже сумку на лавку поставив, сам присів, бо ноги ледве тримали.
– Я женитися на ній приїхав. Навіть костюма свадєбного взяв, – кивнув на торбу. – Я влюбився в неї навсігда. То нічого, що не бачив, але по голосу почув – файна баба. А то що п’яний, не бійся, то так, для храбрості, – витер бороду, на якій ще лежали крихти від закуски.
– Давай, показуй, де живе моя нєвєста! – навіть прикрикнув до ошелешеної Гані.
– А нема твої нєвєсти, – швидко склала план жінка. – Я сестра її, приїхала наглянути за господарством. А Ганя поїхала до дочки у Дніпропетровськ. Та її за файного діда засватала, не те що ти – пияк якийсь.
– О-о-о, – зажурено протягнув дід. – Що ж мені робити? Давай, може, з тобою зостануся?
Ганя лише скривилася і зачинила хвіртку перед носом жениха.
Руслана ТАТАРИН
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!