Іванко упадав за Оленкою ще зі школи. Хоча «упадав» – це голосно сказано. Хлопець був дуже сором’язливий. Тож спочатку він милувався Оленкою здалеку, коли осмілів – здоровкатися став. Дівчина була бойовіша. Помітила, що подобається, і, коли якось у клубі оголосили білий танець, попрямувала просто до Івана. Він той «медляк» майже не запам’ятав, бо був у півсвідомому стані від хвилювання.
Щоправда, після того танцю так нічого і не змінилося. Іван червонів, бліднув і губив усі слова, варто було Оленці на нього поглянути. А потім і саме життя їх трішки розвело: вона залишилася закінчувати школу, він поступив в інститут.
Доля приготувала їм несподівану зустріч через шість років. Іван встиг вже закінчити інститут і влаштуватися на роботу. Потоваришував там з Миколою, з яким знайшлося купа спільних захоплень. Якось верталися разом з роботи, і Микола запропонував зайти на хвильку до нього: хотів похвалитися новою комп’ютерною грою. Іван ледве переступив поріг кімнати, як погляд відразу впав на сімейний портрет на стіні. Від несподіванки аж остовпів: біля батьків поруч із його товаришем стояла… Оленка. І хоч була тоді ще дитиною – відразу впізнав.
– Це твоя сестра? – тицьнув пальцем у фото.
– Ну так, молодша. А ти що, знаєш мою малу? Ану почекай. Альо-о-оно! – раптово заволав Микола кудись углиб квартири.
– Що? – у куценькій чи то нічній сорочці, чи то пеньюарі на порозі кімнати з’явилася Олена. Зиркнула на Івана, посміхнулася, кокетливо помахала ручкою: «Привіт!»
– Привіт! Ви мене не пам’ятаєте? Ми в одній школі вчилися, – вичавив із себе, намагаючись дивитися прямо у вічі дівчини. Але сорочка у неї була з таким вирізом, що Іванові очі підло сповзали до рівня грудей і вище піднятися вже не могли. Він аж зіпрів від сорому.
– От тепер згадала, – захихотіла задоволена собою Олена, – ну добре, хлопчики, піду чаю вам зроблю.
***
Відтоді вони стали спілкуватися постійно. Спочатку як друзі. Олена навіть кілька разів плакалася у Івана на плечі, називаючи всіх чоловіків «козлами». Він заспокоював, повністю погоджуючись з нею. Вже знав, що дівчині реально не щастить на нормальних кавалерів. Дивувався: незважаючи на всю показну ефектність і модельний вигляд, Олена мала добру душу. Принаймні, він у це щиро вірив. І після чергового короткого роману, коли дівчина вкотре переконалася, що у ній цінують лише її тіло і більше нічого, вона іншими очима подивилася на Івана: «А чому б і не він?»
Отак, тихою сапою, сам не розуміючи як, завоював хлопець своє перше кохання. Вони одружилися, один за одним народилося у них дві донечки. Іван не міг натішитися Оленою: за дітьми дивиться, хазяйка, готує смачно. І з роботи зустрічає не у якомусь засмальцьованому халаті чи розтягнутих на колінах рейтузах – а у його улюбленому «пеньюарі». Казка, а не дружина!
***
Йшли роки, діти росли. Вже в школу ходили, як Олена заявила, що їй набридло сидіти вдома – і вона буде шукати роботу. Дуже швидко і знайшла: влаштувалася продавчинею у магазин одягу. Судячи з того, як у неї горіли очі, коли говорила про роботу – їй подобалося. Стала хвалитися, що з її приходом у магазин продажі чоловічих костюмів зросли мало не в два рази! Власники їй навіть премію виписали!
– Ну хто б сумнівався, – хмикнув Микола, коли почув про успіхи своєї сестри. – З талантами моєї Альонки задурювати мужикам голови було б дивно, якби вона не заробила премію.
– От бовдур ти, Колько! – відразу зреагувала Олена і тут таки повернулася до чоловіка:
– Йванку, я тобі не казала, що ми з Ольгою їдемо на вихідні у Київ? Ні? Ой, ну то тепер кажу. Ти ж не проти? Тільки дівчатам не проговорись, а то почнуть янчати, що теж хочуть.
***
Ольга – це була нова подруга Олени. Вона з нею познайомилася, як тільки влаштувалася на роботу. Дівчата, з розповідей дружини, дуже швидко потоваришували. Постійно зідзвонювалися, ходили на каву, а останнім часом ще й полюбили собі різноманітні екскурсії влаштовувати: то в Кам’янець-Подільський вони поїдуть на кілька днів, то в Канів, то в Карпати на тиждень. Іван навіть посміювався з того. Казав, що з такими темпами вони скоро кожен куточок України «помітять».
Але останнім часом навіть терплячого Івана ці поїздки стали дратувати. Бо всі домашні справи тепер висіли на ньому. Дітей в школу зібрати, ввечері уроки повчити, приготувати поїсти. Олена постійно часу не мала. Приїжджала з тих екскурсій втомлена, відсипалася… Якось пожалівся Миколі, що Оленка геть від сім’ї відбилася через свою подругу. Той, уважно дивлячись просто у вічі, спитав:
– А ти ту подругу бачив?
Іван хотів було щось відповісти, та так і застиг з відкритим ротом. Раптове прозріння все поставило на свої місця. Так, подруги Ольги він і справді ніколи не бачив, бо ж, очевидно, що її ніколи і не було. Був коханець Олег, була його зрадлива хитромудра дружина та він, повний дурень…
Юлія САВІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!