Вийшла заміж за незнайомця, який пробрався у її квартиру
Невигадана історія

Вийшла заміж за незнайомця, який пробрався у її квартиру

16 лютого, 21:39
0
0
Сподобалось?
0

Оля засиділася у дівках. Вже давно усі подруги заміж повиходили, а дехто з давніх товаришів встигнув розлучитися й одружитися вдруге.  А вона лише мріяла про весільну сукню. Вже тридцять п’ять минуло, а жениха, який повів би до шлюбу, не траплялося.

Були, звісно, ті, хто «підкочував» по роботі, бо ж її кар’єра стрімко йшла вгору – призначили Олю керівником банківського відділення, тож мала справу з різними чоловіками. Та розуміла, що ніхто з них не цікавиться нею по-справжньому й заміж кликати не збирається.

Через це її все частіше охоплював розпач. «Чого мені бракує? – запитувала сама у себе. – І не страшна, і не дурна, і квартира своя є».

А ще ж мама діставала, коли Оля приходила до батьків на вихідні:

– Не получається заміж, то дитинку хоча б роди. Бо старість не спитає, як ти дівувала.

– А від кого? – сердилася Оля. – Від першого стрічного-пересічного?

Вона не любила тих розмов і старалася їх уникати. Тож одразу мову переводила на щось інше.

***

Якось Оля затрималася на роботі, а потім зайшла у гості до найкращої подруги Тані. Вони – ровесниці, а наскільки різне у них життя. У Тані сім’я, син-випускник, який готується до вступу в університет, донечка-гімнастка, котра їздить на змагання по світу. А в Олі? Крім успіхів у банківській справі, й похвалитися нічим. Може, інша б на її місці й раділа. Та кар’єра все менше дарувала приємних емоцій.

– Невдаха я, Танько, – розплакалася за чашечкою чаю.

– Ти що! – кинулася заспокоювати її подруга. – Не смій так казати. Та ми всі, чуєш, всі-всі твої друзі радіємо за тебе і по-доброму заздримо.

– Невдаха…

Таня дістала із серванта коньячок і налила Олі грамів п’ятдесят. Й собі за компанію.

– Була команда «Не розкисати!», – скомандувала. – Думаєш, в мене рай? Он мій Вітька місяцями за кордоном пропадає: і дім, і діти на мені. Батьки хворіють, на роботі не завжди клеїться. У кожного своє. А щастя – воно таке: не знаєш, коли і звідки його чекати.

Було вже геть темно. Таня викликала Олі таксі і, проводжаючи, обняла її зі словами:

– Ще все у тебе буде – і сім’я, і діти, і чоловік хороший. От побачиш.

Оля виходила з ліфта геть зарюмсаною. Вона довго шукала в сумочці ключі від квартири. Та тільки торкнулася до дверей – вони самі відчинилися. Від неприємного сюрпризу вона аж здригнулася.

«Обчистили, зарази», – гнівно подумала, переступаючи поріг. Та тільки увімкнула в коридорі світло – зойкнула від ще однієї несподіванки. У її спальні на ліжку під ковдрою солодко спав… незнайомець!

***

– Мамо, – шепотіла Оля в телефонну трубку. – Тут у мене якийсь мужик в ліжку спить.

– Хто? Який? – не могла зрозуміти мати.

– Та не знаю. Що робити? Поліцію викликати?

– Зачекай, – мама на хвильку задумалася. – Закрий його в кімнаті, а я зараз приїду.

За п’ятнадцять хвилин мама була тут як тут. Зайшла у доньчину квартиру, оглянула – нічого не зникло. Чоловічі туфлі, начищені до блиску, стояли при вході, одяг був акуратно розвішений на кріслі. Нічого не перевернуто, не розкидано.

– Не схожий на грабіжника, – зауважила. – Може, таки знайомий твій, і ти забула, коли ключі йому дала?

– Ма! – спересердя вигукнула Оля.

І тут незнайомець розплющив очі. Він перелякано зиркав то на молодшу жінку, то на старшу. А ті, озброївшись пательнею та металевою лопаткою для взуття, наступали. Бідолаха пробував опиратися. Та, почувши, що викликають поліцію, став проситися:

– Не треба поліцію, я зараз усе розкажу.

Оля стояла у дверях на випадок форс-мажору, а номер 102 вже був у неї набраний на екрані, залишилося лише натиснути кнопку виклику. Знала, що голий (а гість був лише в трусах) далеко не втече. Тож насторожено слухала його байку.

Назвався він Федором. Олина мама знайшла у кишені його штанів портмоне з водійськими правами. І там справді було написано ім’я Федір. «Ет, не збрехав», – подумала вона.

– А до дочки чого припхався? – рішуче на підвищених тонах запитала. – Обікрасти хотів?

– Та ні. Розумієте, я випив зайвого. Дівчина, з якою я планував одружитися, сказала, що вагітна від іншого. От мене і понесло. А дублікат ключів у мене був від квартири колишнього хазяїна, бо я тут житло наймав. А ви замки не поміняли…

Оля вірила й не вірила словам гостя. Точно вирішила: зранку ж викличе майстра і змінить замки! Але гадки не мала, що робити з «отим»?!

Вона пильно глянула на Федора. «Гарненький», – подумала.

– Десь працюєш? – запитала її мама.

– Маю свою невеличку фірму з виготовлення пам’ятників, – відповів.

– А житло своє? – продовжувала допит.

– Думав уже з дружиною купувати, щоб вона вибрала район міста, розташування кімнат. Бо гроші є. Але… Бачу, нема на кому мені женитися.

– Чого це? На Олі женись, – і кивнула в бік дочки.

Федір округлив очі.

– То це сватання? – усміхнувся. – Я заручений?

І простягнув дві руки, наче на поліцейські кайданки. Бо вже не знав, що краще: тюрма за те, що вдерся в чужу хату, чи жінка-незнайомка, яка, хоч і красуня, зате геть йому чужа.

***

Звісно, ніхто б Олю насильно заміж не видав. Та вона вже й не проти була материної затії, бо чоловік припав їй до душі. Прогулялися увечері раз, вдруге, обійшли всі модні кафе та кінотеатри. І за кілька місяців Федір вже знову спав в Олиному ліжку. Цього разу не як випадковий гість, а як коханий законний чоловік!

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися