Загублений телефон розкрив зраду
Невигадана історія

Загублений телефон розкрив зраду

29 березня, 23:12
0
0
Сподобалось?
0

– Слухай, у яку я ситуацію потрапив – не повіриш! – чоловік саме повернувся з дитячого табору, де провідував нашого сина, і просто з порога ошелешив мене зізнанням. – Здається, через мене одна сім’я... розпадається.

– Що?! – я аж підскочила від почутого. – Що сталося?

Чоловік витримав театральну паузу і став розповідати…

Випадкова знахідка у лісі

– Коротше, пішли ми зі Славком гуляти. Він щасливий, аж підскакує. Одразу ж потягнув мене показувати їхні шалаші, які вони збудували у лісі, річку, в якій водяться вужі. Йдемо по стежці, і тут я помічаю – телефон мобільний валяється. Простий, чорний, навіть пароля на ньому не було. Швидше за все, хлопчачий, бо добряче покоцаний і мало не погризений. Певно, випав недавно з кишені якогось телепня. Показав малому. Славко знизав плечима: то не з його загону, бо таких не бачив.

Я спочатку хотів віднести телефон на охорону, а потім чорт смикнув мене подзвонити комусь з батьків. Вирішив, що дізнаюся ім’я дитини, і ми зі Славком віддамо телефон власникові просто в руки. Так навіть приємніше буде. І я натиснув кнопку виклику абонента «Тато».

– Привіт, синку! Нарешті ти мені подзвонив! Що там у вас? – почулося на тому кінці.

– Вибачте, але ми щойно цей телефон знайшли. Певно, ваша дитина його загубила, і ми хотіли б його повернути.

У трубці запала тиша.

– Це ж телефон вашого сина? – перепитав я.

– Ну, так, сина, – розгублено промовив чоловік. – А звідки телефон у вас?

– Кажу ж, щойно його знайшов, – став терпляче пояснювати. – Напевно, з кишені вашого малого випав. Ми хочемо його віддати. У якому він загоні?

– Хто?

Тато явно тупив. Я уже пошкодував, що набрав саме його. Треба було подзвонити мамі. Але, з іншого боку, можна зрозуміти його розгубленість. Якийсь мужик з телефону його дитини щось намагається у нього дізнатися. Напевно, я б теж став напружуватися.

– Ваш син. У якому він загоні? – знову повторив запитання.

– Ні в якому він не загоні…

– Він що, вихователь у таборі? – я геть не розумів чоловіка на тому кінці дроту, а той, судячи з усього, став відчутно нервувати.

– Який вихователь? Про що ви взагалі говорите? Де ви знайшли телефон мого сина?! – тато явно втрачав терпець.

– Тут, на території, у лісі. Лежав у кущах біля стежки.

– У лісі? На якій території?!

– На території дитячого табору.

– Якого табору? Це що, розіграш? Ви мене розігруєте? – чоловік мало не зривався на крик.

Я роздратовано подивився на мобільний. Навіщо я взагалі йому дзвонив? Спокійно відніс би апарат в адміністрацію табору, а там би передали його кому треба. Дивний чоловік, їй-бо.

– Шановний, ви тут не волайте, – став йому виговорювати. – Ніякими розіграшами я тут не займаюся. Приїхав провідати свого сина в дитячий табір. «Едельвейс» називається. І тут на території табору ми з ним знайшли цей телефон. Ви що, не знаєте, де перебуває ваш син?

– Я прекрасно знаю, де моя дитина! – заревів чоловік. – І це явно не піонерський табір… як там його… Ви або з мене знущаєтеся, або тут якась помилка!

Я аж розсміявся. Ненормальний якийсь! Але тут ми зі Славком якраз підійшли до будки охоронців. Тож попросив цього палкого татка назвати ім’я та прізвище сина і повисіти на зв’язку – стали розбиратися.

Заховала сина у Карпатах

Поки охоронці шурхотіли паперами, шукаючи дитину, чоловік сопів і навіть щось буркотів собі під ніс.

– Є такий! – врешті оголосив один з охоронців. – Третій загін, перший корпус.

На тому кінці дроту запанувала така тиша, що я здивувався. Таке враження, ніби мого співрозмовника громом прибило.

– Аго-о-ов? – обережно спитав я у ту тишу. – Ви мене чуєте?

– Так… – по голосу було ясно, що чоловік ледве видушив із себе це. Здалося, що він перебував у якомусь шоці. Мені, чесно кажучи, й самому стало недобре. Запахло смаленим…

Врешті я ніяково спитав:

– То що, віднести телефон вашому синові?

– Добре. Дякую вам. Я, правда, досі нічого не розумію, але… О, до речі, я, певно, прослухав: а де саме знаходиться цей дитячий табір?

– Біля Ворохти, Карпати.

– Де?! Твою ж дивізію! – несподівано голосно вилаявся чоловік.

– Що? – здивувався я. – Що не так?

– Та ні, все так. Вибачте. То думки вголос. Прозріваю.

Чоловік на секунду замовк, а потім зло випалив:

– Все так! Просто цікаво мені: якщо наша дитина в таборі сидить, то з ким тоді моя красуня в Єгипет полетіла два тижні тому?!

Юлія САВІНА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися